..Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає.

Підготувала: Бурик І. С.

..Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

Борця й співця в собі ти поєднала,

Досвітні викликаючи вогні.

Не мріяла про камінь п’єдестала –

Сама ти ломикаменем стояла

Супроти бурі, в наймарніші дні.

Орлиці зір і серце голубиці

Тебе вели вперед, за небосхил,

Жили в тобі і міць ясної криці,

І сяєво далекої зірниці,

І тихі сплески лебединих крил.

                                           Максим Рильський

 

Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм живе у душі народу людина, що ім’я їй – Леся Українка.

25 лютого відзначаємо 145-річчя з дня народження геніальної поетеси, яка, звичайно,не могла навіть передбачити, як довго житиме все створене нею. Ми читаємо її твори, і вони нам видаються написаними зовсім недавно. Ми говоримо про неї, як про нашу сучасницю. Своєю винятковістю і своєю звичайністю – усім вона дорога нам. Хочеться наголосити, що була вона простою людиною і, ведучи оту «тридцятилітню війну» з наступами хвороби, не мала якогось додаткового захисту проти болю. І можна зрозуміти, як жадалося їй звичайного людського щастя.

А звідки ж все-таки отой дух непоборний, що в найтяжчих випробуваннях долі не дав розчавити себе? Звідки ота сила прометеївська, що піднесла слабосилу жінку над своєю похмурою епохою?

Зусиллям волі, доброти піднялася вона над своїм болем, зуміла почути інших, як особисту трагедію переживала поетеса уярмленнясвого народу, безправність його культури. Душа її закипала гнівом на кожен вияв утисків.

Прометей – це улюблений герой Лесі Українки. Протягом усього творчого життя оспівує вона людину-борця, людину нездоланну, яка в і’мя високої мети здатна жертвувати собою.

Усім, кому дорога була наша література, із захопленням стежили, як сходить поетична зоря Лесі Українки.

Поява юної поетеси для декого була загадковою: не навчалася ні в яких гімназіях – і раптом така висока освіченість.

Навряд чи є хтось серед наших школярів, хто б не читав і не знав на пам’ять багатьох віршів цієї чарівниці слова. У цих віршах – велика сила любові до свого рідного краю, до життя. І написані вони щирими словами, що ніби сам проймаєшся настроєм поетеси, її радістю за красу життя на землі, її палким закликом до боротьби за свободу і щастя.

Незважаючи на тяжку хворобу, на переслідування царських посіпак, Леся Українка ніколи не проймалася слабодухістю. Її лірика завжди відзначалася мужністю, бадьорістю. Недаремно Іван Франко, читаючи її твори, писав, що ця хвора, слабосила дівчина – трохи чи не «єдиний мужчина» на всю Україну.

Крім численних ліричних віршів, поетеса написала багато драматичних поем та п’єс. Такі її твори, як «Лісова пісня», «Осіння казка», «Лелія», «Бояриня» сповнені фантастичної казковості, краси української природи. Вони разом із тим несуть у собі благородні ідеї правди, волі, боротьби.

Розповісти про всю багатющу творчість великої поетеси неможливо. Слід тільки сказати, що серед багатьох сторінок, написаних рукою поетеси, немає жодного байдужогослова, яке було б не обпалене громадянською пристрастю, в якому б високо не звучала чуйна і ніжна, палка і відважна душа незабутньої дочки нашого народу.

Рано обірвалась її пісня, її щиросердний спів. Відстань, безжально коротка, лягла від першого ранку, що зарожевів крайнеба маленькій Лесі і посеред мальовничої природи українського Полісся, що відпалало їй сухим вогнем у далекому гірському Сурамі. Сорокарічною пішла вона з життя, пішла незломлена духом, і образ її таким живе, й житиме для нас – сповнений гідності, прекрасний у своїй людяності і великім творчім горінні.

erudyt.net

Be the first to comment

Leave a Reply