Проект на тему: “КАМ’ЯНА ВІЛЛА – ПЕРЛИНА ЗОЛОЧІВЩИНИ. ІСТОРІЯ НАЙДАВНІШОЇ ПАМ’ЯТКИ ЦИВІЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА ГАЛИЧИНИ: ВІД XІV СТОЛІТТЯ ДО СЬОГОДНІ”

Підготувала: Городиловська Марія, учасниця «Непізнана історія мого краю»

З неї починався Золочів… Так, саме так. “Вілла”, яка за своєю природою була сільським житлом переросла в місто і це сталося у Золочеві. Джерела засвідчують, що цієї споруди стосується перша згадка про місто, коли йшлося про зміну її власника. Золочів переходить від Кирдеїв до Яна Менжика. То був 1423 рік.
На жаль, історія Золочева XIV-XV ст., не так багато висвітлена в документах. Велика частина цих давніх джерел втрачена під час численних пожеж і воєн, а те, що залишилося, лежить в архівах Польщі, Литви, Білорусі, і лише невелика частина – в Україні.

Незважаючи на це, фахівці достатньо дослідили та широко висвітлили в науковій літературі історію великих фортифікаційних споруд замкового типу та культових об’єктів різних конфесій  того часу, питання ж цивільного будівництва менших масштабів – дворів, курій, кам’яниць залишається сьогодні маловивченим. Мабуть, це можна пояснити тим, що більшість пам’яток цього типу зруйнувалися, тому до нашого часу не дійшли, а ті, що ми маємо, то в перебудованому вигляді, бо, як ми знаємо, часта зміна власників у ту пору призводила до ґрунтовних перебудов, які до невпізнання змінювали пам’ятки. Можна з певністю сказати, що кожна споруда такого типу має наукову, історичну та архітектурну цінність. Однією з таких пам’яток є вілла в м. Золочеві Львівської області, яка належить до маловивчених об’єктів пізньороманської архітектури Галичини XIV-XV ст.
Золочівська вілла, або Будинок убогих, як його тут звикли називати, –  найцікавіша і найстаріша пам’ятка житлової забудови не тільки м. Золочева, але й всієї Західної України, яка датується XIV ст. “У Львові ще залишились будинки XIV-XV ст., але серед усіх пам’яток архітектури того часу найкраще зберігся саме будинок у Золочеві, – говорив в одному з інтерв’ю авторитетний історик, дослідник такого роду будівель, колишній директор Львівської галереї мистецтв, Герой України, Почесний громадянин Золочева Борис Возницький [7; с. 2].
Ця кам’яна споруда двора, яка дійшла до нашого часу з невеликими змінами,  розташована у самому центрі міста, неподалік будинків міської ради та податкової інспекції і символу незалежності України – пам’ятника В’ячеславові Чорноволу. «Це насправді унікальна пам’ятка – одна з найцікавіших будівель у державі. Аналогів якої немає не лише на Львівщині, але й в Україні загалом. Порівняти золочівський Будинок убогих можна хіба що з церквою у Староконстантинові під Острогом» – так вважав Борис Возницький.
Найдавнішою пам’яткою Золочева вважали цю будівлю місцеві краєзнавці свого часу Зиґмунд Уранович [12, с. 15; 13, с. 4] та Казимир Жмігродський [14; с. 34] . Сучасні знавці пам’ятки Мирослава Майорчук, Наталя та Олександр Космолінські у статті “Вілла Золчов” звана дворищем…” переконані, що “двір у Золочеві не був єдиним такого роду об’єктом на території Західної України, бо в початках століття в літературі описано та зафіксовано ще декілька такого типу будівель. На жаль, ці описи не дуже докладні і не дозволяють з повною точністю датувати об’єкти, але на підставі зближеності їх плану до золочівського можна припустити, що вони походили з аналогічного часу” [4; с. 2]. Автори наводять приклад дворища в с. Лучинці, яке належало тим же власникам, що й золочівське, але не переросло у місто. Вони вважають, що потрібно масштабно досліджувати та детально проводити інвентаризацію в малих містах і селах Західної України, після проведення яких пам’ятка з Золочева “ймовірно перестане бути унікальним відосібненим випадком” [4; с. 3]. Але це лише припущення. Натомість історія двірця, дворища, або вілли, як про Золочів згадують різні архівні джерела – невимовно багата, цікава і трагічна водночас.
Першу згадку про «віллу Золчов», яка була маєтністю родини Щечонів, подають “Akta grodzkie i ziemskie” у 1427 році [10]. Опираючись на ці документи мистецтвознавці Наталя та Олександр Космолінські слушно зазначають, що “перша згадка про Золочів походить не з 1442 року, як це вважалось на підставі далеких від реальності праць польського історика Луції Харевічової, а з 1427 року [11; с. 78-80]; крім того, очевидно, що йдеться не про місто, а про невелике поселення з приналежними до нього землями та господаркою, центром якого було дворище, збудоване десь наприкінці XIV – початках XV ст.” [4; с. 2].
За документами 1437, 1441 років власниками Золочівського двора є Янчинські, а в 1442-1467 роках він записаний як “villa regia” – королівський маєток. Н.Космолінська припускає, що “литовська шляхта, яка володіла Золочівським двором, після переходу цієї частини Русі від Литви до Польщі не попросила підтвердження на свій маєток у нової влади” [3; с. 22]. Ці свої припущення авторка робить з “Akta grodzkie i ziemskie” від 1442 року, коли під час позову за володіння Золочівським двором його тогочасний власник Янчинський не міг представити відповідних паперів на підтвердження своїх прав. У 1442 році король Польщі Владислав ІІІ Варненчик надає титул графа Єжі Струмило, а також передає йому свій двір Золочів у землі Руській, в окрузі Львівському. Звідси починається більш ніж півсторічна епопея судових позовів між претендентами на Золочівський маєток. Тільки наприкінці XV століття Золочівський двір майже на століття переходить у власність родини Сєнєнських (Олеських, Малороських, Злочевських, як час від часу вони себе називали за назвами доменів). Саме за часів Станіслава Сєнєнського у 1523 році Золочів отримує Магдебурзьке право. Нападки львівської римо-католицької церковної влади на легковажного щодо поведінки Станіслава Сєнєнського через те, що він живе в розпутстві із заміжньою жінкою Доротою із Сандомира (можливо були й інші причини, можна припустити якісь борги, зокрема картярський) змусили його продати у 1532 році свій золочівський маєток з кільканадцятьма довколишніми селами Познанському каштеляну Андрієві Ґурці. Новий і хазяйновитий дідич укріпив місто від татарських нападів, виклопотав для Золочева різні пільги, звільнивши міщан від деяких данин. Місто почало рости і багатіти. І, власне, у цих роках двір зазнає значних змін у вигляді. Поширюються вікна, встановлюється нова ренесансна каменярка. Споруда дістає високий двох’ярусний атик в типових ренесансних формах і набуває викінченого стильового вигляду – ранньоренесансного  двору-курії. Фрагментарно атик зберігся на двох фронтонах споруди.
У 1541 році Ґурки  продали спалений і пограбований татарами Золочів родині Зборовських, пізніше за двадцять років відкупили, згодом знову продали тим же таки Зборовським. Після 1592 року двір перейшов до родини Чарнковських.
З 1598 року Золочів перебуває у володінні родини Собєських. Новим власником міста Золочева стає Марек Собєський – дід майбутнього великого короля Яна ІІІ Собєського, який підтверджує усі привілеї, надані місту його попередниками . У 1627 році його син Якуб проводить в старому дворищі радикальні зміни. Він реконструює дерев’яне і достатньо примітивно збудоване у той час оборонне укріплення замку на так званій “кемпі”, яке не могло задовольняти багатий магнатський рід і розпочинає будівництво нового кам’яного замку за популярною в тих часах голландською моделлю на зразок цитаделі, яка збереглась донині. В системі міських фортифікацій укріпленими пунктами були церква св. Миколая, парафіяльний костел (тепер церква Воскресіння Господнього) та Золочівський двір.
Оскільки старий панський двір за розмірами і за архітектурою не відповідав родині Собєських, тому був непотрібний поруч з новим замком. Через це у 1627 році Якуб Собєський дарує його разом з великим яблуневим садом і городом заснованому ним же Золочівському парафіяльному костелу як житло для пароха, вікарія, органіста та інших духовних осіб. Цей магнатський “жест” благочинності на засаді “Ось тобі, Боже, що мені негоже” одразу принизив значення споруди в містобудівельному контексті. З того часу двір як окрема оборонна твердиня перестає існувати, в ньому розміщується парафіяльна резиденція. Починається довгий процес занепаду найдавнішої золочівської пам’ятки.
У 1630 році при парафіяльній резиденції утворюється менш репрезентативний заклад – дерев’яний парафіяльний шпихлір (“шпиталь для убогих”), прибудований до північної сторони, в якому утримували місцевих безпритульних старців. Про це згадується у матеріалах візитації того часу. Саме тому до наших днів дійшла помилкова назва двору, як шпиталю для убогих. На цей час тут мешкає 11 осіб, другий поверх не використовується, тому що сходи, які туди вели, повністю знищені. В занедбаній каплиці службу Божу не відправляють, в пивницях утримують овочі, стан пічок і столярки – незадовільний. Пізніше цей будинок був знищений, а хворих та убогих з притулку було переселено в стару кам’яну споруду резиденції.
У 1838 році золочівський пробощ, духовник Стефан Маєр реставрує Заклад для убогих і опікується ним до 1859 року. Крім того, він записує на нього весь свій маєток.
У 1860 році будинок Закладу для убогих тимчасово переходить у власність армії для військових потреб, тому убогі селяться у приватних помешканнях. Як наслідок цього пам’ятка остаточно втратила свою первинну функцію і назву.
На початку ХХ ст. залишився лише сумний спогад про те, що будинок – один з найдавніших у Золочеві. Документ 1908 року повідомляє, що місцевий парох о. Вінцент Чайковський намагається привернути увагу Ґрона консерваторів у Львові до місцевого Закладу для убогих як найстарішої пам’ятки архітектури в місті Золочеві з метою його реставрації, але безрезультатно.
Справу нівеляції споруди завершує ХХ ст.: замуровується частина вікон, дах набуває примітивної двосхилої форми, архітектурний декор остаточно зникає під товстим шаром тиньку, а за радянських часів – популярної бетонної “шуби”. Нарешті пам’ятка перетворюється на двоповерховий шпихлір, що чудернацьки стирчить посеред центру міста, вражаючи туристів монументальними розмірами і циклопічною товщиною стін. Уже ближче до нашого часу у будинку розміщується торговельна база Золочівського змішторгу.
Пам’ять про те, що цей будинок є архаїчною пам’яткою, остаточно стирається, тепер для золочів’ян – це тільки Будинок для убогих. До речі, назва Будинок убогих – звичайна нісенітниця. На цьому не раз наголошує завідувач музеєм-заповідником “Золочівський замок” Надія Гупало: “Будинок убогих – це нонсенс. Як і нонсенс те, що навіть у XVII  ст. у такому розкішному будинку могли жити бідняки. Бо ще у ХІХ ст.  заможні жили у дерев’яних будівлях”.
Львівська картинна галерея, якій передали будівлю, замовила виготовлення проектної документації Українському спеціальному науково-реставраційному проектному інституті “Укрзахідпроектреставрація”. Тільки в процесі натурних досліджень об’єкту, виконаних в 1991-1992 роках майстернею ЛАРМ цього інституту (начальник майстерні У.Піхурко, автори М.Майорчук, М.Чушак) Будинок убогих був нарешті ідентифікований як “Золочівський двір”, збудований наприкінці XIV століття – початку XV ст.
Загалом пам’ятка робить враження дуже суворе і навіть аскетичне, хоча має свою мальовничість та виразність на фоні інших архітектурних споруд міста. Вона розташована на розі вулиць Чайковського та Шашкевича. Будинок Т-подібний, одноосьовий, з трапецієвидною каплицею, яка розміщена дещо з відхиленням щодо центральної осі споруди.  Центральний об’єм, великі стіни, яким на другому поверсі відповідала монументальна зала, був первинно перекритий дерев’яною стелею. Оскільки двір поєднував у собі оборонну й житлову функції, то зліва і справа розташовувались по два невеликих за розмірами житлових приміщення, одне з яких служило кухнею.  Споруда була мурована з ламаного каменю – сіро-вохристого пісковику місцевого походження і лише на кутах фасаду було використано тесані блоки, в яких простежується руст. До нашого часу дійшли два невеликі за розміром віконні обрамлення простої прямокутної форми. Ніякого декору на них не було. В тому місці, де розташована каплиця, була невелика вежа. На східній стіні сіней збереглися залишки обрамлення воріт. До нас дійшла легенда про підземний перехід між замком і двором. У пивниці зберігся вихід (значно засипаний землею), але він направлений не на існуючий замок, а на замок, який був розміщений значно нижче – на “купні”.
Зовні споруда була помазана типовою технікою “в рукавицю” (рештки розчину, який вичавлювали зі шву в процесі кладки, розтирали по поверхні). Помазка була тонкою та нерівною, тому не укривала фактури кам’яної кладки, неодноразово білилася вапном і лише русти та кам’яні обрамлення вікон було наведено темною темперною фарбою сталево-синюватого кольору. Дослідники твердять, що дах будівлі був двосхилий і досить стрімким. Доказом цього є два обрубаних щипці з невеличкими вікнами, які збереглися на стриху.
З архітектурних деталей того часу зберігся архаїчний портал, складений з трьох брил вапняку та камін в сінях з гострою готичною аркою. Декорація стін в приміщеннях була проста та сувора і складалась з біленої вапном помазки. Підлога в сінях була глиняна і дуже нагадувала підлоги народного житла в Україні (пізніше її замінили дерев’яним помостом).  З іконографічних матеріалів до нашого часу нічого не дійшло, не враховуючи двох гравюр початку ХІХ ст., де в загальній панорамі міста проглядається об’єм двору.
В ескізному проекті реставрації, виготовленому українським спеціальним науково-реставраційним проектним інститутом “Укрпроектреставрація” у 1992 році на замовлення Львівської галереї мистецтв (авторський колектив та відповідальні виконавці: архітектори М.М.Чушак, М.Г.Майорчук, Л.С.Руденська, І.П.Волянська) у будівельній історії пам’ятки, складеній на основі архівних матеріалів, архітектурно-археологічних обмірів та натурних обстежень йдеться про те, що незважаючи на перебудови, доповнення і ремонти, двір зберіг в основному первісну планувальну структуру, а вивчення пам’ятки вказало на можливість її реставрації, оптимального використання та можливості пристосування для сучасних потреб [8].
Яка ж подальша доля вілли? Отож, далі тут хотіло поміститись братство Андрія Первозванного. Не склалось. Були й інші претенденти із своїми намірами. Та всіх відлякувала надзвичайно висока ціна реставраційних робіт та строга прив’язка до документації. У 2003 році сесія Золочівської міської ради, розглянувши звернення Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ, прийняла рішення про передачу Курії пам’ятки архітектури в безоплатну оренду терміном на 49 років. Цим же рішенням сесія міськради постановила: “Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ залучити ліцензовані організації до реставрації та пристосування пам’ятки” [7; с. 2]. На сесії представники Львівської Архиєпархії УГКЦ висвітлили своє бачення використання будівлі: під духовний культурно-просвітницький центр.  Але як не прикро, тоді своїх зобов’язань вони не виконали. Роки минали, а роботи з реставрації так і не починалися.
Якщо розповідати про тих, хто буде господарювати у віллі протягом найближчих років, то це чин Братів Менших, тобто Францисканців, які є однією з найбільших монаших спільнот у світі, заснованої Святим Франциском з Асижу (усіх ченців у світі налічується п’ятнадцять тисяч). Ціль спільноти – живучи за Євангелієм, проповідувати її всім і вселяти дух братерства у світі.  Гасло цього чину – мир і добро. В Україні спільнота Братів Менших – це 23 ченці, які є греко-католиками. Вони служать у церквах Тернополя, Ужгорода, Хуста та інших. Мають свій часопис – “Вісник Святого Франциска”, у них потужна матеріальна база і добра фінансова підтримка. Саме монахам-францисканцям за рішенням виконавчого комітету Золочівської міської ради від 20 січня 2012 року надано в безоплатне користування нежитлові приміщення на вул. Шашкевича, 13 в м. Золочеві для розміщення монастиря Чину Братів Менших УГКЦ терміном на 49 років.
Спеціалісти АРМ-1 ДП “Інституту “Укразахідпроектреставрація” у 2011  році розробили робочий проект реставрації та пристосування під монастир чину Братів Менших (Францисканців) УГКЦ пам’ятки архітектури XV-XVIII ст. шпиталю (Будинку убогих) у м. Золочеві Львівської області (авторський колектив у складі: З. Лагуш – начальник АРМ-1; Я. Мартинюк – начальник відділу; О. Уніят – керівник групи; І. Весна – провідний архітектор; Г. Лінинська – провідний архітектор; О. Хом’як – провідний архітектор) [9].
Робочий план передбачає в рівні підвалу реабілітаційний центр для алкогольно- і наркотичнозалежних осіб та технічні приміщення. На першому поверсі центральний зал пристосовується під зал каплиці. Справа від залу каплиці розташовані два приміщення, одне з яких використовується як захристія, а друге ділиться на дві частини (в одній частині влаштовується хол з кіоском, а в іншій – закрита сходова  клітка, що веде на верхні поверхи). В приміщеннях в лівій частині споруди влаштовується їдальня для бідних з кухнею та залом. На другому поверсі планується кухня та трапезна монастиря. На третьому розташовані келії монахів та настоятеля (запроектовано шість одномісних та одна двомісна). Четвертий поверх – мансардний. Тут розміщені гостьові кімнати (запроектовано три двомісні та одна одномісна). Проектом також передбачено благоустрій подвір’я, яке буде покрите дрібно розмірною тротуарною плиткою. Для озеленення подвір’я пропонується застосувати газони з низькорослим чагарником.
Нині на Будинку убогих Провінція всіх святих Серафимського чину Братів Менших (Францисканців) УГКЦ проводить роботи з реконструкції конфігурації шатрового даху з влаштуванням мансардних приміщень у двох рівнях. Як повідомляє нам міська рада, зокрема завершено роботи з влаштування з/б перекриття, проводиться цегляне мурування простінків, на фронтонах встановлено два хрести та розпочато монтаж мансардних вікон.
Отже, на основі проаналізованих у проекті матеріалів робимо висновок про те, що Золочівська вілла старша за подібні вілли, які розташовані на теренах Польщі, Чехії, Угорщини та інших країн центральної Європи. Звичайно, погоджуюся з думкою про те, що таких вілл на території Галичини, які належали небагатим українським, литовським, польським родам – дуже багато. Але до наших днів з тих часів без суттєвих змін “дожила” лише Золочівська, яка, сподіваюся, під час реставрації збереже свою багатющу історію, звеличить наше місто своєю неповторністю і стане його візитною карткою на рівні із Золочівським замком.
Література

1. Золочівський край. Фотоальбом / Упоряд. С. Швець. – Вид-во “Манускрипт-Львів”, 2006. – С. 33.
2. Золочівщина: минуле і сучасне / Упоряд. М.В. Дубас. – Друге видання. – Львів: Вид-во “Мс”, 2006. – С.708.
3. Космолінська Наталія. “Вілла Золчов”, звана дворищем… // Галицька брама. – Січень – лютий 2007. – №1-2 (145-146). – С. 22-23.
4. Майорчук Мирослава, Космолінські Наталя та Олександр. “Вілла Золчов”, звана дворищем… // Віче. – грудень 1993. – №46 (116). – С. 2-3.
5. Мельник Галина. Золочівська вілла має стати окрасою міста // Народне слово. Часопис Золочівщини. – 22 квітня 2010. – №16 (9197). – С. 3.
6. Мельник Галина. Проект готовий… А далі? // Народне слово. Часопис Золочівщини. – №11 (8977). – 3 березня 2006. – С. 1; 8.
7. Мельник Галина. Убогий лик минулої розкоші // Народне слово. Часопис Золочівщини. – 1 квітня 2005. – №13 (8927). – С. 2.
8. Пам’ятка архітектури XV-XVIII ст. Двір в м. Золочеві. Ескізний проект реставрації. Пояснювальна записка // Держбуд УРСР. Український спеціальний науково-реставраційний проектний інститут “Укрпроектреставрація”. Львівський філіал. – Том ІІІ. – Книга І. – Львів, 1992. – 23 с.
9. Пам’ятка архітектури XV-XVIII ст. (охор. №845-М) шпиталь (Будинок убогих) на вул. М. Шашкевича, 13 у м. Золочеві Львівської обл. Реставрація та пристосування під монастир Чину Братів Менших (Францисканців). Робочий проект. Загальна пояснювальна записка // Міністерство регіонального розвитку та будівництва України. Державне підприємство “Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут “Укрзахідпроектреставрація”. – Том 4. – Львів, 2011. – 28 с.
10. Akta grodzkie i ziemskie z czasow Rzeczy Pospolitej Polskiej. – T. XV. – Lwow, 1884. – S. 240.
11. Charewiczowa L. Dzieje miasta Z?oczowa.  – Z?ocz?w, 1929. – 191 s.
12. Uranowicz Z.  Przywileje miasta Z?oczowa. –  Zlocz?w, 1895. –  43 s.
13. Uranowicz Z.  Zarys dziejow miasta Z?oczowa. –  Z?oczow, 1914. – 32 s.
14. ?migrodzki K. Powiat Z?oczowski. – Z?ocz?w, 1927. – 80 s.