Виховна година «Тобі світити над світами»

 

 

Скачати

Реклама
Скачати

Колодій Галина Володимирівна, вчитель української мови та літератури

Виховна година
«Тобі світити над світами»

Пам’яті Шевченка присвячується.

Ведуча: Було колись серед колосся
Пшениці, змореної вітром,
Зерно, що впало особово
Й зродилось променем родючим
Пророцтва долі колосків …
Сягнуло слово апогею,
Вершини вічної спокуси,
І сонце впало на коліна
Перед безсмертним сяйвом дару,
Й Шевченка колос з колоска воскрес!

Шевченко: …Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово …

(«Реве та стогне Дніпр широкий у виконанні хору)

Ведуча: Отче наш, Тарасе всемогущий,
Що створив нас генієм своїм,
На своїй землі, як правда, сущий,
Б’ющий у неправду, наче грім.

Ти, як небо, став широкоплечо
Над літами, що упали в грузь;
Віку двадцять першого предтечо,
Я до тебе одного молюсь.

Дай нам силу ідолів знімати
З п’єдесталів чорної олжі;
Бурити казарми й каземати,
Де виймають душу із душі.

І не одпусти нам ні на йоту
Борг, забутий в клекотах забав;
Сплатимо його із крові й поту,
Тільки од лукавства нас позбав.

Ведучі: Він був сином мужика і став володарем у царстві духа.
Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Поема «Марія» (слово священика)

На відстані побачиться велике:
На зимний камінь квіти упадуть.
На відстані забудуть про безлике
І генія осмислять скорбний путь.

Живим потрібні правда і відплата:
Злочинним в очі кинути свій гнів
І праведним за праведне віддати –
Чи кожен з нас так просто би зумів?

Чи кожен з тих, хто клятви запізнілі,
Як цвіт сухий, кладе на чорний хрест,-
Ще при житті з Поетом хрест розділить,
А не юрби міщанський інтерес?

Інсценізація балади «Лілея»

Ведуча: Як цвіт лілеї його, Тарасова доля.

Читець: Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
«Учися, серденько, колись
З нас будуть люде»,- ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слова,
А слава – заповідь моя.

Муза: Ти не одинокий, я муза твоя,
Є з ким в світі жить,
У твоїй хатині, як в степу безкраїм
Козацтво гуляє, байрак гомонить.
Пишними рядами
Виступають отамани,
Сотники й гетьмани
І про Україну розмовляють,
Розказують – жаль серце проймає.

Поет: Молюсь, сумую і ридаю,
І знову сльози виливаю,
І думку тяжкую мою
Німим стінам передаю.
Озвітеся, заплачте,
Німії, зо мною
Над неправдою людською,
Над долею злою,
Озвітесь.

Кобзар виконує «Думи мої …»

Ведуча: Часто чуємо: «Тарас Шевченко – Поет і Пророк, натхненний голос свого народу, духовний батько відродженої української нації». Ці твердження правдиві й незаперечні. Так само неспростовне й те, що найбільший вплив на українську свідомість зробило слово великого Кобзаря. Силове поле слова виявилося настільки потужним, що й донині подекуди заступає феномен Шевченка-художника – великого майстра різця і пензля.
Техніка офорта завжди приваблювала митця своїм демократизмом, доступністю, орієнтованістю на широкий загал глядачів. Зрештою, за життя Шевченко зазнав найвищого поцінування саме як офортист. За успіхи у гравіюванні він був удостоєний звання академіка, а сучасники називали його українським Рембрандтом.

Слово професору Овсійчуку Володимиру Антоновичу

Ведуча: Мінялись контури обличчя,
як обриси осінніх хмар,
і щось знайоме й таємниче
висвічував Волосожар.
Стоїть у полі, де тополі,
стара Сова та сина жде,
а через терня сива Доля
із Музою до Слави йде.
По сходах наймичка крадеться.
Русалка вийшла із Неви.
Причинна плаче, то сміється –
вінок зриває з голови.
Переплелося все, змішалось
і падало у ночі шурф.
І вже над хмарами, здавалось,
плив на вітрилах Петербург,
а до столичної кімнати
з дитинства дальнього ішла
поволі наближалась МАТИ
і чебреці в руках несла.
Півнеба квіти заслонили –
будили пам’ятний мотив,
лиш пальці мамині тремтіли:
«Як ти, синочку, постарів …
Упасти – невелика мудрість,
а от, упавши, підвестись,
і, як би не було це трудно,
йти далі, далі, ніж колись.»

Ведуча: Умер поет. Далеко на півночі,
У городі непривітнім, чужім,
А хто ж йому накриє сонні очі
Китайкою? Заплаче хто по нім?

І ось народ, цілий народ, як море,
Бентежиться, іде вперед, шумить …
Не вмер поет – його втомило горе,
Схилив чоло і задрімав на мить.

Ведуча: Над широким Дніпром у промінні блакить
І висока, і тиха могила;
В тій могилі співець незабутній лежить,
Що народу віддав свої сили.
Що народу віддав своє серце й пісні,
Свої мрії про зорі досвітні …
А навколо лани вдалині, вдалині
Розлетілись, як птиці блакитні …

На могилу приносять розкішні вінки
З пишних квітів садів України.
Кароокі дівчата, стрункі юнаки –
І всміхаються чорні долини …

Кобзар «На високій дуже кручі»

І щасливий Дніпро зустрічає дідів
І жінок – Батьківщини окрасу,
І гримить «Заповіту» безсмертного спів
На високій могилі Тараса

Не вмре повік святе твоє ім’я!
Йому, як сонцю, вічно пломеніти!
І буде пісня зроджена твоя,
Мов океан розбурханий гриміти!

Живи, поете, в бронзі і в граніті,
Живи, поете, в пам’яті людській,
Живи в піснях, живи у «Заповіті»,
У слові праведнім, у славі віковій!

Усі присутні виконують «Заповіт»

 

 

 

 

 

 

 

 

Використані твори
1. Вступні слова. Адріана Яремчук «Народження генія».
2. Д.Павличко «Молитва».
3. І.Франко «Посвята».
4. М.Чумарна «На відстані побачиться велике».
5. Б.Лепкий «Умер поет».

 

Be the first to comment

Leave a Reply