Українська голгофа 1932-1933рр.

Тричі “шугав голод” Україною: 1921—1922, 1932—1933, 1946—1947 рр. Найнемилосердніший, найстрашніший, безпе-речно — 1932—1933 рр. Це був справжній голодокіс, мор, що забрав життя 7 – 10 мільйонів українців Штучний, запланований у Москві, він прийшов разом з більшовиками, разом з ко-лективізацією. Нова влада з її класовою ненавистю, богохульством, безкультур’ям порушила усталений сільський уклад з його християнськими заповітами, вірою у Бога. Людям здавалося, що прийшов страшний звір, антихрист , і все руйнує, знищує, випалює, виморює. 

 

Саме їм, похованим без труни й молитви, позбавленим могили й шани, присвятили свій виступ пам’яті і скорботи учні 8-Б класу (кл. керівник Переймибіда О. С., муз керівник Турко В.М.) Золочівської ЗОШ І-ІІІ ст.№2 ім. М. Шашкевича, щоб схилитися в скорботному доземному поклоні перед пам’я-ттю жертв страшного голодомору. Зажурені, опечалені обличчя на сцені (веду-чі- Козин Н., Мерцало С.). Страшні, повні жаху кадри на екрані. Сумні мелодії реквієму, тужлива пісня (у виконанні Городиловської Х., Панкевич Л., Стадник В., Тислюк О.) Засмучені, як ніколи, небайдужі у залі – і сторінка за сторінкою перед присутніми постають варварські дії та  людиноненависницька політика тоталітарного сталінського режиму. Ми не маємо права, не можемо це забути,- звучали слова із уст учнів,-як нищили наш волелюбний народ, як  Сталін  заліз-ною рукою впровадив терор і голодну смерть. Ні не забудемо! Пам’ятаймо, що зимою 1932-1933 р. помирало в Україні 17 чоловік на хв., 25 тис. щодня. За 10 місяців Україна втратила майже чверть свого населення. Страшна арифметика, та не вся , бо до неї треба додати роз-куркулених і висланих у Сибір, розстрі-ляних і замордованих у 1937-1939 Р.

А далі – розповідь про те, що знали про цю трагедію України у Галичині, у цілому світі, як збиралися кошти і продукти, та уряд СРСР усе заперечував. На знак протесту проти дій уряду СРСР та щоб привернути увагу світової спільноти, ОУН організувала замах на консула СРСР у Львові. Виконати вирок  мужньо зголосився золочівꞌянин – 19-річний гімназист Микола Лемик. 21 жовтня 1933 року він застрелив у Львові Олексія Майлова (емісара ГПУ, особистого представника Й. Сталіна), хоч і поплатився за це своїм життям… Памꞌятаймо про цю жертовність нашого земляка!

У день пам’яті жертв голодоморів помоліться, покладіть символічні горщи-ки з зерном та свічками до пам’ятників жертвам голодоморів в Україні,  запа-літь на підвіконні свою свічку пам’яті, щоб її бачили зорі – душі померлих:

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, що не зріс,

Що мали зватись гордо – українці!

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини…

І шануйте працю хліборобів  та  хліб -символ життя і перемоги над молохом голоду,-сказала в заключному слові заступник директора з виховної роботи Патрик О.Г.,- причастіться ним , як безцінним Божим даром, та будь-те гідні  памꞌяті загиблих людей, які помирали з думкою про цей святий скарб – шматочок хліба…

Оксана Переймибіда, учитель української  мови та літератури