Прощавай, школо!

Автор: Хомич Юля учениця 11-Б класу

Прощай. Слово, яке завжди важко говорити і відчувати кожному, але рано чи пізно доводиться його промовляти. Настає такий момент і в житті кожного одинадцятикласника, коли він повинен сказати : “Прощавай, школо!”. Скоро і я вимовлю цю фразу. 

Здається, що ти повинен радіти, адже закінчилися уроки, навчання, підйом о сьомій годині ранку, попереду три місяці канікул, а потім знову це все повториться, але вже в іншому житті, не в школі.Так, у іншому житті, адже школа – це наше життя, сторінка нашої книги життя, яку кожен прочитує по-своєму, ні в якому разі не пропускаючи сторінок про школу.

Здавалося б, що ж тут такого? Прощай так прощай, але це не так. Особисто я не можу я не можу уявити, що першого вересня не ступлю на поріг рідної школи, не сяду за свою парту, що не буде в мене більше веселих перерв з найкращими однокласниками, що не побачу вчителів, які стали такими близькими й рідними людьм за одинадцять років. Не можу усвідомити й те, що в школі і залишиться моє безтурботне дитинство, а після неї почнеться нове, доросле.

Звичайно,коли ми вступимо у вищі навчальні заклади, у нас будуть нові знайомства, друзі, викладачі, проблеми і навчання, але школу ми пам”ятатимемо завжди. Адже в школі нас навчили багатьом речам : писати, читати, рахувати, різним формулам і правилам, а головне те, що нас навчили жити наші любі вчителі, за що їм велика подяка і низький уклін.

Завжди сумно прощатись. Комусь легше, комусь важче. Інколи варто попрощатись, щоб стало краще, інколи не варто, щоб не було гірше. Але зі школою ми не прощаємось! Ми просто кажемо : “До нових зустрічей!!!”