Пам’яті Небесної Сотні!
Так тихо там, де Ви тепер,
І темно, спокій не привичний.
Не чути пострілів, і грому бетеер,-
Бо, Ви, заснули вже навічно.
У тій змордованій землі,
Що вперто Вами захищалась.
Яку любили й шанували всі,-
Щоб зрадникам ніколи не дісталась.
Прекрасна наша сторона,-
До серця мила нам країна.
Яка до незалежності так довго йшла,
І статус свій, по праву, заслужила.
Яку любив й оспівував Тарас-поет,-
Великий наш Кобзар відомий.
І не один, ним створений сюжет,
Висвітлював, із болем, її долю.
Про панщину і рабство нелегке,
Де матері і сестри прогинали спини.
І завжди мріяли про те,
Щоб , діти їх, не були кріпосними.
Щоб квітла, процвітала ця земля,
Полями,колосковими, на сонці золотилась.
Щоб мирне й радісне було життя,
І доля, тих часів, не повторилась.
За це із честю в ній злягли,
Без сумніву, на все були готові.
Своїми вчинками , Ви, ще раз довели,
Як не байдужа й дорога нам воля…
Так тихо там, де Ви тепер,
І темно, спокій не привичний.
Для рідних, з Вас, ніхто не вмер,
У наших спогадах,Ви, житимете вічно!
Пам’яті Героїв!
Пробачте нам, що Ви не з нами,-
В бою нерівнім полягли.
Ви рідну Україну захищали,
Щоб мирно і спокійно жили ми.
Пішли у бій без жодного вагання,
Протистояли ворогу до самого кінця.
Із вірою, твердим одним бажанням:
Прогнати варварів із нашого життя.
Щоб дзвінко й радісно сміялись діти,
І матері щасливими були.
Щоб нас ніхто не зміг гнобити,-
Ми самостійні – не раби.
За волю нашу, рідну мову,
Із честю, Ви, злетіли в небеса.
Ми пам’ять, про Вас, омиваєм сльозою,
А спокій, нехай, зігріває свіча!
Про Небесну Сотню додаток
Небесна Сотня – злетіла в небеса!
Летять роки, назад вже не вернути,
Вони у пам’яті залишаться завжди.
А подвиг Сотні неможливо нам забути,
В серцях, у нас, закарбувався навіки.
Майдан, тітушки, бетеери,
І «беркута» живий ланцюг.
У чорному диму усі завмерли,-
Десь пострілів, гучний, почувся звук.
Намети, люди,- все змішалось,
Автобуси горіли, шини від коліс.
У тому пеклі, вже здавалось,
Що впав, навколішки, весь світ.
Кричали діти – молодь юна,
Залилась кров’ю вся земля.
Бо «погань» хитра зазіхнула
На наше світле майбуття.
Щоб брат повстав на свого брата,
І матері позбулися синів.
Щоб діти залишилися без батька,
Й навіки сестри втратили братів.
Щоб не цвіла прекрасна Україна,-
Величністю не славилась в віках.
Могутня, незалежна , і єдина,-
Не згадувалась, навіть, у думках.
…За мир піднялись мужньо, вперто,
З відвагою тримались до кінця.
За волю, без вагань, готові вмерти,
Прогнавши,перевертнів, з нашого життя.
Стогнав майдан, земля здригалась,-
Один-за-одним падали усі.
А нелюди стояли та знущались,
І задоволення отримували від душі
Озброєні кийками, битами та молотками,
Застосувавши шумові гранати,сльозогінний газ.
В мороз, під 20, з водометів поливали,
Полюючи на активістів, викрадали, й катували враз.
…Ридали всі, сльозами омивались,
Бо сотня перша вже у небо йшла.
Назавжди з близькими прощались,
Віддавши, з гідністю, своє життя.
За рідну мову, сміх дитячий,
Із честю. Всі, злетіли в небеса.
Сльозами щирими, за те ми Їм віддячим,
А, в пам’ять, про них, хай палає свіча.
Настя Кулик