Пам’яті Небесної Сотні. Вірші.

Пам’яті  Небесної   Сотні!

Так тихо там, де Ви тепер,

І  темно, спокій не привичний.

Не чути пострілів, і грому бетеер,-

Бо, Ви, заснули вже навічно.

 

У тій змордованій землі,

Що вперто Вами захищалась.

Яку любили й шанували всі,-

Щоб зрадникам ніколи не дісталась.

 

Прекрасна наша сторона,-

До серця мила нам країна.

Яка до незалежності так довго йшла,

І статус свій, по праву, заслужила.

 

Яку любив й оспівував Тарас-поет,-

Великий наш Кобзар      відомий.

І не один, ним створений сюжет,

Висвітлював, із болем, її долю.

 

Про панщину і рабство нелегке,

Де матері і сестри прогинали спини.

І завжди мріяли про те,

Щоб , діти їх, не були кріпосними.

 

Щоб квітла, процвітала ця земля,

Полями,колосковими, на сонці золотилась.

Щоб мирне й радісне було життя,

І доля, тих часів, не повторилась.

 

За це із честю в ній злягли,

Без сумніву, на все були готові.

Своїми вчинками , Ви, ще раз довели,

Як не байдужа й дорога нам воля…

 

Так тихо там, де Ви тепер,

І темно, спокій не привичний.

Для рідних, з Вас, ніхто не вмер,

У наших спогадах,Ви, житимете вічно!

 

 

Пам’яті   Героїв!

 

Пробачте нам, що Ви не з нами,-

В бою нерівнім полягли.

Ви рідну Україну захищали,

Щоб мирно і спокійно жили ми.

 

Пішли у бій без жодного вагання,

Протистояли ворогу до самого кінця.

Із вірою, твердим одним бажанням:

Прогнати варварів із нашого життя.

 

Щоб дзвінко й радісно сміялись діти,

І матері щасливими були.

Щоб нас ніхто не зміг гнобити,-

Ми самостійні – не раби.

 

За волю нашу, рідну мову,

Із честю, Ви, злетіли в небеса.

Ми пам’ять, про Вас, омиваєм сльозою,

А спокій, нехай, зігріває свіча!

Про Небесну Сотню додаток

Небесна Сотня  – злетіла в небеса!

 

Летять роки, назад вже не вернути,

Вони у пам’яті залишаться завжди.

А подвиг Сотні неможливо нам забути,

В серцях, у нас, закарбувався навіки.

 

Майдан, тітушки, бетеери,

І  «беркута» живий ланцюг.

У чорному диму усі завмерли,-

Десь пострілів, гучний, почувся звук.

 

Намети, люди,-  все змішалось,

Автобуси горіли, шини від коліс.

У тому пеклі, вже здавалось,

Що впав, навколішки, весь світ.

 

Кричали діти – молодь юна,

Залилась кров’ю вся земля.

Бо «погань» хитра зазіхнула

На наше світле майбуття.

 

Щоб брат повстав на свого брата,

І матері позбулися синів.

Щоб діти залишилися без батька,

Й  навіки сестри втратили братів.

 

Щоб не цвіла прекрасна Україна,-

Величністю не славилась в віках.

Могутня, незалежна , і єдина,-

Не згадувалась, навіть, у думках.

 

…За мир піднялись мужньо, вперто,

З відвагою тримались до кінця.

За волю, без вагань, готові вмерти,

Прогнавши,перевертнів, з нашого життя.

 

Стогнав  майдан, земля здригалась,-

Один-за-одним падали усі.

А нелюди стояли та знущались,

І задоволення отримували від  душі

 

Озброєні кийками, битами та молотками,

Застосувавши шумові гранати,сльозогінний газ.

В мороз, під  20, з водометів поливали,

Полюючи на активістів, викрадали, й катували враз.

 

…Ридали всі, сльозами омивались,

Бо сотня перша вже у небо йшла.

Назавжди з близькими прощались,

Віддавши, з гідністю, своє життя.

 

За рідну мову, сміх дитячий,

Із честю. Всі, злетіли в небеса.

Сльозами щирими, за те ми Їм віддячим,

А, в пам’ять, про них, хай палає свіча.

 

Настя  Кулик