СЦЕНАРIЙ МАТЕМАТИЧНОГО РАНКУ ДО 120-РIЧЧЯ ВIД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ФЕДІР ГУЛА – МАТЕМАТИК, АСТРОНОМ,УЧЕНИЙ,ПЕДАГОГ, ГРОМАДЯНИН

Вчитель: Налужна О.І.


Скачати

Реклама
Скачати

На сцену вuxодять двоє хлопчикiв.
Перший хлопчик.
Ти була не багата й не пишна,
Виrлядаючи з саду у луг.
Бiлий цвiт обтрусили вишнi
На солом’яний твiй капелюх.
Другий хлопчик.
Ти приймала і щастя, i лихо,
Поважала мiй труд і мiй пiт.
1 з-пiд cipoї теплої стрixи,
Задивлялася жaдiбно в світ.
Перший хлопчик.
Ти для мене була, наче мати,
Ти служила мені, як могла,
­Кожна кроквочка, кожная лата
Не жалiла для мене тепла.
Другий хлопчик.
Батьківська знайома хата,
Вишневий садок у цвiту.
тут татове слово, як свято,
I мамина стежка в саду.
Саме тут почалося життя,
Тут я вдихнув Україну.
Саме тут я читав Кобзаря
Й не забуду йоro до спочину
. Перший хлопчик.
Цей спогад мені навіває
мої босоногi лiта.
I юнiсть в менi дозріває
Й людина в менi вироста.
і хочеться бути корисним,
Долати стежини крyтi.
Щоб сонце світило всім ясне,
Й добро вciм велося в життi.
Перший хлопчик.
Я роди вся в селянськiй хатині
I пiд стрixою теплою зрiс,
і до школи ходив у свитинi,
I до Бога любов свою ніс
Другий хлопчик.
Швидко мчаться лiта-блискавицi,
А у пам’ятi все ожива
Як сльоза чиста, мами криниця
Й щирі батькові мудрі слова

Хлопчикiв на сцені змiнюють ведучi ранку.
l-й ведучий
Серед визначних особистостей на­шоro краю окремо слiд вiдзначити Федіра Iвановича Гулу,. випускника Бережанської riмназiї, Львівського університету, він тривалий час працював у Празі.
. У пер­шi пiслявоєннi роки Федір Iванович працював учителем математики в Завалiвськiй школi. Bciм своїм яскравим життям, своєю працею ця лю­дина заслужила того, щоб ми знали i пам’ятали про неї.
Закiнчивши початкову школу, Гула вступив до славетної Бережанської гiмназiiї
2-й ведучий У великому сузiр’i випускникiв Бережанськоi гiмназii яскраво сяе зiрка математика й астронома професора Федора Iвановича Гули. Закiнчив він її з вiдзнакою в 1909 роцi. Пiд час навчания формувався його cвi­тогляд, гартувалася воля.
2-й ведучий. Пiсля закiнчення гiмназii Федiр продовжуе навчання на фiлософському факультeтi Львiвського yнiверситету.
.
l-й ведучий.
Синовi в дорогу мати промовляла
Пiсню свого серця берегти.
Доле, моя доле,
А життя не – поле,
Бо життя прожити – не поле перейти
Може, у дорозi десь обпалять грози,
Ти додому птахом прилетни
Доле, моя доле,
А життя – не поле,
Ба життя прожити – не поле перейти. ,
Пронеси ж, мiй сину, пiсню-Укрaїну
1 дорогу людям освiти
Доле, моя доле,
А життя – не поле,
А життя прожити – не поле перейти.
Звучuть пiсня «Вuростеш ти, сину» (вiршi В. Си­моненка, музuка П. Майбородu).
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу
Виростугь з тобою приспанi тривоги.
Можна все на cвітi вибирати, сину,
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.
Можна вибрать друга i по духу брата,
Та не можна piднy матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
очi материнськi i бiлява хата.
1 якщо впадеш ти на чужому полi,
Прийдуть з України верби i тополi.
Стануть над тобою, листям затрiпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на cвітi вибирати, сину,
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.
2-й ведучuй
. У 1913-1914 роках Теодор Гула пра­цював учителем математики у місті Белзi на Львiвщинi.
l-й ведучuй
Воював на фронтах Першої світової вiйни, у 1915 роцi потрапив в iталiйський полон.

2-й ведучuй
. До речi, Гула добре володiв багать­ма iноземними мовами, зокрема давньогрецькою, латинською, польською, нiмецькою, перекладав Гомера i Гете , любив поезiю, сам писав вiршi.
1-й ведучuй
. Biн був гарним оратором, доскона­ло володiв словом, yмiв керувати настроями слу­хачiв. Вiн був людиною европейської культури, уособленням християнських чеснот, мав спокiйний, урiвноважений характер, приємну зовнiшнiсть, по­важну поставу. Люди, якi його знали, одностайно характеризують йоro як iнтелiгентноro, доброзич­ливого, скромного та пунктуальноro.
2-й ведучuй
У 1937 роцi Гула повернувся в Гали­чину i працював спочатку вчителем середньої шко­ли у Городенцi на Iвано-Франкiвщинi, а з весни 1941 року завiдував астрономiчною обсерваторiєю Львiвського унiверситету.
1-й ведучuй.
Пiд час Другої світової вiйни був ув’язнений нiмцями у концтаборi, що негативно позначилося на його здоров’ї.
Інсценівка
Ведучий. Понедiлок. Вис не cipe небо. Перший урок, згiдно з розкладу, геометрiя. Вiдчиняються дверi й помiрним, розмiреним кроком входить Фе­дiр Iванович у клас. Привiтався, по-батькiвськи усмixнувся i почав невимушену розмову з учнем Ігорем Гоєм, який сидiв бiля вiкна (а то був хло­пець проворний, кмiтливий та й непогано знав ма­тематику).
Дiалог учителя та учня.
– Як, Irope, був-€сь вчора вдома?
– Був.
– А скiльки пляшок молока ти привiз?
-Двi.
– А ти хоч заробив собi те молоко?
Що ти ро-
бив улiтку?
– Гонив корову пасти, сіно громадив, снопи з татом возив.
– Добре. і скiльки cнопів ви брали з татом на одну фiру?
– Копу, а часом i бiльше, як була добра до­рога.
– А як же ви їх везли? Чи не випадали вони з воза?
– Hi, бо ми прив’язували зверху врублем.
– А тепер уявiмо собi, що ота помiсниця воза –
то геометрична площина, а врубель – пряма лi­нiя. Чи перетнуться вони де-небудь, якшо ми про­довжимо їх до безмежностi?
– Hi-i-i! – гудемо хором.
Orож, сьогоднi ми ознайомимось з ознакою па­ралельностi прямої i площини.
Ведучий. I стала ця теорема зрозумiлою i ясною для вcix, як Божий день. Можливо, таке iндуктивне пiдтвердження теореми виглядало б сьогоднi над­то примiтивним, од­нак це допомагало нам вивчпrи новий матерiал «на простий хлопський розум».
2-й ведучий.
Учнi згадували, що спочатку диви­лись на Федора Iвановича трохи з острахом, бо ду­же часто він сердився, коли хтось з них говорив пiд час розв’язування задачi – «буде …• ‘ «И-И-И».
.
Інсценiвка
Учитель. Дiти, а як тримає голову порожнiй ко­лосок?
Учнi. Прямо догори.
Учитель. А наповнений добiрним зерном?
Учнi. Опускає донизу.
Учитель. Ось так, дiти, буває i з людьми. В ко­го розуму не дуже багато, той високо задирає носа вгору, ходить з високо пiднятою головою. А ро­зумнi, освiченi люди, в переважнiй бiльшостi, завж­ди скромні Про це завжди пам’ятайте. Ви повиро­стаєтe, змужнiєте, здобудете oсвiтy. Але ким би ви не стали, зустрiвшись з простим святим хлiборобом завжди знiмайте перед ним шапку i нiколи не ста­райтесь говорити з ним про високi матерії, яких ви наслухались, а говоріть про те, що йому близь­ке i знайоме: про пшеницю, про урожай, про лiси та луки. Щоб йому з вами було комфортно та цi­каво.
.
1-й ведучий.
Був учитель неодружений та зовсiм не самотнiй, бо школа була йому за родину, а ЩО Bci були переростками у пicлявоєнний час, то Фе­дiр Iванович любив собi погуторити з учнями, а особливо з дiвчатами, яким так кортiло дiзнатися в нього, чому й через кого «нежонатий ходжу,). 1 та­ки вивiдали: було в нього велике кохания ще пiд час riмназiйних студiй, але «зрадила та, що любила» пiд час його служби в австрiйськiй армії та пере­бувания в iталiйському полонi. То було його пер­ше й останнє кохання, яке ще довго озивалося лу­ною в його серцi.
Звучить вiрш Богдана Лепкого «Браття, лишiть
мене».
Браття, лишiть мене, лишiть мене в спокою,
Нехай я сам собi далекий шлях верстаю,
1 називайте ви мiй xiд мандрiвкою пустою,
Я все-таки пiду, куди iти бажаю.
Аж втомлений самотньою ходою,
Коли спiчну в тaємнім темнім гаю, –
О тобi снитиму, мiй любий рiдний краю. о тобi снитиму.
2-й ведучий
Зaкiнчив свiй земний шлях Гула рапто­во на подвiр’ї батькiвcькоro обiйстя 29 липня 1953 ро ку
.
Звучить пiсня «Я вберуся у вiночок».
Я вберуся у вiночок,
В коси стрiчку заплету
І наслухаюсь досхочу
Соловейка у саду.
Приспiв:
.
2-й ведучий.
Поховання Ф. 1. Гули було надзви­чайно багатолюдним. Багато людей говорили про нього добрi слова. Haвіть цвинтар був, нiби свят­ковий. Вiдчувався надзвичайно глибокий спокiй, ховаючи якусь надзвичайну загробну тишу. Вiд­ходив у вiчнiсть Учитель.
1-й ведучий.
Пасiчник помер – не стало бджiл.
Садiвник пiшов – не стало саду.
є любов у гронах винограду,
В кожнiм pyci є її надiл.
Серця ритм пульсує у зернi,
1 пелюстка доброту ввiбрала.
Icкpa, що злетiла iз кресала,
Засвiтилась зiркою менi.
Слiд в житгi лишає кожен свiй
1-й ведучий.
Теодор Гула був вiдомим ученим, талановитим педагогом i непересiчною особистi­стю. Його житгєва дорога – терниста, але він без вагань йшов нею, бо нестримно вабили його да­лекi й холоднi зорi, пiзнання законiв руху, що бу­ло його земним покликанням. Bін був справжнiм сином своєї землi, своro народу, вiрою i правдою служив йому. Житгя його повчальне, а науковi здо­бутки не втратили практичної цiнностi й донинi..
2-й ведучий.
Чимало води спливло тихим Ко­ропцем та Золотою Липою до Днiстра з часiв учи­телювання професора Гули
Iвaн Франко сказав: «Учителем школа cтоїть». Нехай такими вчителями стоїть i нинiшня наша українська школа.

Be the first to comment

Leave a Reply