“Він був сином мужика …

Підготувала: Бурик І. С., учитель української мови і літератури

“Він був сином мужика, і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури.  Він був самоуком, і вказав нові, світлі  і вільні шляхи професорам і книжним вченим… . Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду… Найкращий і найцінніший скарб дала йому доля лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори ”

І. Франко, “Темне царство”
Тарас Григорович Шевченко був одним із могутніх речників трудящих мас, прогресивних культурних діячів України в боротьбі за  повалення влади експлуататорів, за зміцнення сил, що шматували її тіло та розмежовували єдину сім’ю.  Сприяв цьому величезний, всенародний авторитет Кобзаря у всіх куточках української землі, віра людей праці в його революційне слово, яке не могли зупинити ніякі кордони.
Оспівуючи широкі степи з курганами – пам’ятниками старовини, сивий Дніпро, який вільно несе свої води серед зелених берегів, поет завжди пам’ятав про своїх під’яремних братів – кріпаків, завжди висловлював ненависть до їх поневолювачів. Він ніколи не забував, що серед цієї чудової природи живуть кріпаки, яких жорстоко експлуатують поміщики:
Здається,  кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро
Та наша славная країна…
Але ті красоти природи не закривають від нього дійсної картини неймовірно тяжкого життя кріпосного селянства:
Аж страх погано
В тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі
Блукають люди; повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,        
Сади бур’яном поросли.
Любов до Батьківщини у Тараса Шевченка виражається в його готовності віддати все своє життя, до останньої краплини крові, на боротьбу за визволення поневоленого народу.
Самовіддано люблячи Батьківщину і безстрашно борючись за визволення закріпаченого народу, поет – патріот з усією властивою йому пристрастю виступав проти ворогів трудящих – поміщиків – кріпосників та їх “ коронованого фельдфебеля ” – царя, якого називали “ катом нороду ”.  Поет писав:
Он глянь, – у тім рай, що ти покидаєш,
Латану свитину з каліки знімають.
Твори поета будили в простому народі думку про непридатність феодально – кріпосного ладу, про необхідність його поневолення. До боротьби кличуть рядки його бойового заклику “Заповіту”, який назавжди ввійшов до скарбниці найкращих зразків української літератури.
Вставайте,
Кайдани порвіте.
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
Висловлюючи віру в майбутнє народне повстання, поет писав:
Схаменіться! Будьте люде,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люди.
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потечуть сторіками…
Ці ідеї народно – визвольної боротьби, незважаючи на тяжку долю, Шевченко проніс до кінця свого життя. Продержавши його протягом довгих років у нелюдських умовах солдатської неволі, царський уряд розраховував, якщо не фізично, то морально вбити народного поета. Проте перебування на засланні не похитнуло стійкості поета.
“Караюсь, мучуся… але не каюсь”, – писав він.
Після заслання Шевченко залишився тим самим полум’янимпатріотом, беззавітно люблячим свою Батьківщину, свій пригноблений народ. Навіть більше, його любов до народу загартувалась і зміцніла, стала жагучішою його ненависть до ворогів.
Т. Г. Шевченко до кінця свого життя залишився другом усіх пригноблених  народів, він вірив у силу їх визвольної боротьби, був переконаний у тому, що визволені від гніту, вони зможуть плодотворно розвивати свою економіку і культуру.
Давно ліквідовано в нашій країні злидні і безкультур’я, про які з болем писав український поет. Народ збудував те вільне від експлуатації суспільство, про яке великий український мислитель  мріяв.
Поет пристрасно мріяв про нові часи, коли
Оживуть степи, озера,
І не верстовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Проспляться…
Цими широкими, вільними шляхами підуть визволені народи:
Позіходяться докупи,
Раді та веселі,
І пустиню опанують
Веселії села.
Мрії українського поета здійснилися.
Славні патріотичні і революційні традиції Шевченка, його боротьбу проти українських буржуазних націоналістів продовжували і розвивали далі українські письменники  – революціонери І. Я. Франко, П. А. Грабовський, Леся Українка, М. Коцюбинський і ін.
Сильне враження справила творчість Тараса Шевченка на видатного грузинського поета АкакіяЦеретелі, який, будучи студентом Петербурзького університету, познайомився з українським поетом у 1860 році.
У 1914 році, коли відзначався 100- літній ювілей із дня народження Шевченка Акакій Церетелі виступав на урочистих зборах. Свою промову закінчив словами: “Любіть вашу Батьківщину і вашу мову так,як любив покійний Шевченко,- це буде йому найкращою нагородою, буде найкращий нерукотворний пам’ятник йому…” Церетелі підійшов до бюста Шевченка, став на коліна і на знак пошани схилив перед ним сиву голову. Ця картина справила величезне враження на присутніх. В умовах, коли царський уряд забороняв святкувати ювілей Шевченка, ця дійсно хвилююча сцена мала глибоке політичне значення.
Т. Шевченко здобув широку славу, став поетом світового значення, його твори перекладені багатьма європейськими мовами.
Він вірив, що
… на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
І сьогодні слова Шевченка кличуть усіх людей доброї волі відстояти мир і спокій на всій планеті.

Підготувала: Бурик І. С., учитель української мови і літератури.

Джерело: http://kobzar.pp.ua