Кожен народ має любити та шанувати свої святі одвічні символи, називаючи які, можна дізнатися, про яку країну йдеться, чим живе народ, у що вірить.
На фото: учні 9- В класу Золочівського ЗЗСО І- ІІІ ст №2 ім. М. Шашкевича тримають портрет Великого сина України Т. Шевченка. Чи бачив хтось, щоб на росії фотографувались з портретом пушкіна ? Отож- бо й воно.Ми НАЦІЯ, ми шануємо й боронимо своє від страшної орди нелюдів і мародерів.
,,Українці,- зауважує Ліна Костенко,- з тих націй, які ще вірять у заступництво своїх геніїв, у свої національні символи, у непорушність своїх святинь”. От і в ці сповнені драматизму дні агресії сатанинських рашистів, коли нашому народу ,, світ уже немилий від зайшлих вбивць і від своїх нікчем”(Л.Костенко), укотре думається про феномен Великого Кобзаря, чиї вистраждані слова дають силу не впасти в зневіру.
Такі думки переповнювали 9- класників, які підготували до Шевченкових днів усний журнал ,, Ти з нами, Тарасе”.
А він і справді живе в кожному з нас як сама душа нашого народу, правдива й щира. Тому- то й говорили про стражденне життя поетове, звучали і його бездонний біль за розтерзану українську душу , і болючий смуток за рідним краєм, і гнівне неприйняття московщини, і грізне засудження російської політики з її вселенською загарбницькою суттю, завидющими очима і загребущими руками.
Укотре переконуємось: Шевченко є символом українськості, здатності народу боротися проти поневолювачів та окропити волю вражою злою кров’ю, і, як писав М. Грушевський, ,, є святим прапором одноцільності України й українського життя”, тобто нашим живим сучасником. Ось тому й ідемо до Кобзаря:
Коли в душі моїй тривога,
Коли в душі пекельний щем,
Іду до нього, до живого,
У Всесвіт віршів і поем.
А горя того нам випало сповна, і полонить серце незагоєний біль за знищеним українським цвітом. Та палахкотить свята віра в незнищенність української душі та в нашу перемогу заради дітей, заради України, заради наших святинь, заради Тебе, Кобзарю.
Переймибіда О. С.