Міжнародне законодавство. Що собою уявляє Конвенція про права дитини?

Автор: Патрик Оксана Григорівна

Конвенція була прийнята 20 листопада 1989 р. Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй. Конвенція набула чинності 2 вересня 1990 р. Її часто називають Конституцією прав дітей. До 2001 року її ратифікувала 191 держава. Конвенція про права дитини є єдиним документом ООН, який ратифікувала така велика кількість держав. Конвенція була підписана Україною 21 лютого 1990 р., ратифікована – 27 лютого 1991 року,  набула чинності для України 27 вересня 1991 року.

 

 

Конвенція стала першим в історії людства міжнародним документом, що стосується дітей і що містить такий широкий каталог прав. До появи Конвенції, основними документами, що проголошували права дитини, була, спочатку, Женевська Декларація прав дитини (1924 рік, прийнята Асамблеєю ліги націй), що містила п’ять принципів щодо того, яким має бути поводження дорослих з дітьми, незалежно від їх раси, національності, віросповідання. Женевська Декларація встановила принцип необхідності піклування і допомоги дітям, особливо в ситуації загрози. У 1959 році Женевська Декларація була розширена і Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй проголосила Декларацію прав дитини. Ця Декларація містила 10 наступних принципів:

 

?  Рівність всіх дітей, без будь-яких виключень і відмінностей

?  Можливість особливого правового захисту

?  Право на ім’я та на придбання громадянства

?  Можливість користуватись соціальною допомогою

?  Особлива турбота про неповноцінних дітей

?  Любов та розуміння, як основа розвитку

?  Безкоштовна та обов’язкова освіта на не менш, як початковому рівні

?  Першість в отримані охорони та допомоги

?  Захист від відсутності піклування, експлуатації та жорстокості

?  Виховання в дусі розуміння, братерства, терпимості

Проект Конвенції був запропонований Польщею у 1979 році і лише через 10 років цей документ був прийнятий. На відміну від попередніх Декларацій, Конвенція про права дитини є обов’язковим для виконання державами, що його ратифікували і має механізм контролю. Цей механізм полягає у тому, що в Женеві працює Комітет по правах дитини – група експертів із 10 осіб, що розглядає доповіді урядів про виконання положень Конвенції. Заохочуються Комітетом і подання Альтернативних доповідей громадськими організаціями.

 

Остання – друга періодична доповідь України була розглянута Комітетом 22 вересня 2002 року. Підсумкові спостереження Комітету з рекомендаціями були передані Україні. Наступна періодична доповідь України має відбутись 26 вересня 2008 року.

Конвенція встановлює статус дитини виходячи із наступних передумов:

·  Дитина є самостійним суб’єктом і за причини фізичної та розумової незрілості потребує особливої турботи та правового захисту;

·  Дитина як людська істота потребує поваги її індивідуальності, гідності та недоторканості особистого життя;

·  Сім’я є кращим середовищем виховання дитини;

·  Держава має підтримувати сім’ю, а не підміняти її у виконанні функцій.

Упорядники каталогу прав дитини керувались наступними принципами:

–          Принцип блага дитини означає, що всі міри мають прийматись з урахуванням найкращого забезпечення інтересів дитини.

 

–          Принцип рівності означає, що всі діти, незалежно від їхніх ознак (кольор шкіри, стать, національність і т.п.) є рівними перед законом.

–          Принцип поваги прав та відповідальності обох батьків означає, що держава поважає автономію сім’ї та втручається тільки в особливо обґрунтованих випадках.

–          Принцип допомоги держави означає, що держава зобов’язана підтримувати і здійснювати соціальну допомогу сім’ям, особливо тим, які потребують допомоги.

 

Які права містить Конвенція ООН про права дитини?

Конвенція складається із Преамбули, трьох частин, що об’єднують 54 статті.

 

Скорочений каталог прав виглядає таким чином:

?  Дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку (стаття 1)

?  Захист від дискримінації

?  Якнайкраще забезпечення інтересів дитини

?  Повага до прав батьків

?  Право на життя, виживання і вільний розвиток

?  Право на прізвище, ім’я

?  Право на ім’я і набуття громадянства

?  Право знати своїх батьків і користуватися батьківською турботою

?  Право не розлучатися з батьками всупереч їх бажанню

?  Право підтримувати контакти з обома батьками

?  Право на возз’єднання із сім’єю, що знаходиться в іншій державі

?  Право вільно залишати будь-яку країну і повертатися в свою країну Стаття.

?  Право на захист у разі незаконного переміщення та повернення з-за кордону

?  Право вільно висловлювати свої думки з усіх питань

?  Свобода думки, совісті, релігії

?  Свобода асоціацій і мирних зборів

?  Право на повну інформацію, що сприяє добробуту дитини

?  Право на користування послугами системи охорони здоров’я

?  Право користуватися благами соціального забезпечення

?  Право на освіту

?  Право на відпочинок і розваги

?  Право на захист від економічної експлуатації

?  Право на захист від незаконного зловживання наркотичними засобами психотропними речовинами, від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень

?  Право на гуманне поводження, на захист від незаконного та довічного позбавлення волі для дітей, що знаходяться в конфлікті з законом.

 

Всі положення Конвенції можна умовно розділити на три „р” (пі):

Provision – Забезпечення: права, які надають доступ до певних благ і послуг (освіта, охорона здоров’я, догляд…);

 

Protection – Захист: право бути захищеним від певних дій (погане поводження, експлуатація, насильство…);

Participation – Участь: право діяти за певних обставин і право бути залученим до процесу прийняття рішень.

 

В одному із своїх виступів виконавчий директор Дитячого фонду ООН – Керол Белламі сказала: „З введенням в дію Конвенції, те що вважалось потребами дитини, було піднято до рангу прав, а це вже складніше ігнорувати”.

Шановні друзі! Дуже важливим є те, щоб наші права не тільки декларувались, а й захищались. Пропонуємо Вам один із можливих способів захисту Ваших прав. Якщо Вам важко самим розібратись у цій пам’ятці., зверніться до дорослих, що зараз знаходяться біля Вас і яким Ви довіряєте (батьків, вчителів, лікарів, вихователів…)

ПАМ’ЯТКА Щодо порядку звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення.

Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності.

Держава здійснює захист дитини від усіх  форм фізичного та психічного насильства, образи, недбалого й жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні домагання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.

У  цьому Порядку поняття  “жорстоке поводження з дитиною” означає будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного та соціального насилля над дитиною  в сім’ї або поза нею. Поняття “дитина”  у даному Порядку означає особу у віці до 18 років (повноліття), якщо  згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Цей Порядок визначає механізм взаємодії структурних підрозділів Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти і науки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України у попередженні  жорстокого поводження з дітьми, фізичного, сексуального, психологічного, соціального  насильства, наданні невідкладної допомоги дітям, які потерпіли від жорстокого поводження.

Порядок розроблено відповідно до Конвенції ООН про права дитини, Конвенції Міжнародної організації праці „Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці”, Сімейного та Кримінального кодексів України, Кодексу України про адміністративні порушення, Законів України „Про охорону дитинства”, „Про попередження насильства в сім’ї”, „Про звернення громадян”, „Про освіту”, “Про міліцію”,  „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”,

Звернення (повідомлення)  про факти жорстокого поводження  приймаються посадовими особами органів внутрішніх справ,  органів та закладів освіти, охорони здоров’я, управлінь у справах сім’ї та молоді, центрів соціальних служб для молоді  та передаються для реєстрації до  відповідного територіального підрозділу Служби у справах неповнолітніх протягом однієї доби  з моменту отримання звернення (повідомлення)

Діти, які зазнали жорстокого поводження (або щодо яких існує  загроза його вчинення), також можуть бути виявлені під час проведення рейдів служб у справах неповнолітніх, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, через мережу “телефонів довіри” тощо.

У цьому разі кожен виявлений факт  документується і передається до територіального підрозділу Служби у справах неповнолітніх за місцем проживання  дитини.

Усні повідомлення перед передачею їх до служби у справах неповнолітніх оформлюються письмово посадовою особою, яка отримала повідомлення з позначкою, від кого та коли (дата, час) отримано повідомлення.

Реєстрація повідомлень та звернень, отриманих службою у справах неповнолітніх проводиться у відповідності до вимог Закону України “Про звернення громадян”.

На прохання  дитини, висловленого в будь-якій формі, не підлягають розголошенню її прізвище, місце проживання, навчання або роботи.

Висновок: Якщо до будь кого із працівників органів внутрішніх справ, органів та закладів освіти, охорони здоров’я, управлінь у справах сім’ї та молоді, центрів служб для молоді звернулась дитина з приводу жорстокого поводження з нею – той, до кого звернулась дитина (державний посадовець, лікар, вчитель, вихователь, працівник соціальної служби, міліції і т. п.) зобов’язаний оформити письмово звернення дитини і передати його до  відповідного територіального підрозділу Служби у справах неповнолітніх протягом однієї доби  з моменту отримання звернення (повідомлення)