Конвенцiя про права дитини

Автор: Патрик Оксана Григорівна

 

Держави – учасниці цієї Конвенцiї, вважаючи, що згiдно з принципами, проголошеними в Статутi ООН, визнання властивої людинi гiдностi, рiвних i невiд’ємних прав усiх членiв суспiльства є основою забезпечення свободи, справедливостi i миру на землi, беручи до уваги, що народи Об’єднаних Нацiй пiдтвердили в Статутi свою вiру в основнi права людини, в гiднiсть i цiннiсть людської особи та сповненi рiшучостi сприяти соцiальному прогресовi i полiпшенню умов життя при бiльшiй свободi, визнаючи, що Органiзацiя Об’єднаних Нацiй у Загальнiй декларацiї прав людини та Мiжнародних пактах про права людини проголосила i погодилась з тим, що кожна людина має володiти всiма зазначеними у них правами i свободами без якої б то не було рiзницi за такими ознаками, як раса, колiр шкiри, стать, релiгiя, полiтичнi або iншi переконання, нацiональне або соцiальне походження, майновий стан, народження або iншi обставини, нагадуючи, що Органiзацiя Об’єднаних Нацiй в Загальнiй декларацiї прав людини проголосила, що дiти мають право на особливе пiклування i допомогу,

впевненi в тому, що сiм’ї як основному осередку суспiльства i природному середовищу для зростання i благополуччя всiх її членiв i особливо дiтей мають бути наданi необхiднi захист i сприяння, з тим щоб вона могла повнiстю покласти на себе зобов’язання в рамках суспiльства, визнаючи, що дитинi для повного i гармонiйного розвитку її особи необхiдно зростати в сiмейному оточеннi, в атмосферi щастя, любовi i розумiння, вважаючи, що дитина має бути повнiстю пiдготовлена до самостiйного життя в суспiльствi та вихована в дусi iдеалiв, проголошених у Статутi Органiзацiї Об’єднаних Нацiй, i особливо в дусi миру, гiдностi, терпимостi, свободи, рiвностi i солiдарностi, беручи до уваги, що необхiднiсть у такому особливому захистi дитини була передбачена в Женевськiй декларацiї прав дитини 1924 року i Декларацiї прав дитини, прийнятiй Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальнiй декларацiї прав людини, в Мiжнародному пактi про громадянськi i полiтичнi права (зокрема, в статтях 23 i 24), в Мiжнародному пактi про економiчнi, соцiальнi i культурнi права (зокрема, в статтi 10), а також у статутах i вiдповiдних документах спецiалiзованих установ i мiжнародних органiзацiй, що займаються питаннями благополуччя дiтей, беручи до уваги, що, як зазначено в Декларацiї прав дитини, “дитина внаслiдок її фiзичної i розумової незрiлостi потребує спецiальної охорони i пiклування, включаючи належний правовий захист як до, так i пiсля народження”, посилаючись на положення Декларацiї про соцiальнi i правовi принципи, що стосуються захисту i благополуччя дiтей, особливо при передачi дiтей на виховання та їх всиновленнi, на нацiональному i мiжнародних рiвнях, Мiнiмальних стандартних правил ООН, що стосуються здiйснення правосуддя щодо неповнолiтнiх (“Пекiнськi правила”) та Декларацiї про захист жiнок i дiтей в надзвичайних обставинах i в перiод збройних конфлiктiв, визнаючи, що в усiх країнах є дiти, якi живуть у виключно тяжких умовах, i що такi дiти потребують особливої уваги, враховуючи належним чином важливiсть традицiй i культурних цiнностей кожного народу для захисту i гармонiйного розвитку дитини, визнаючи важливiсть мiжнародного спiвробiтництва для полiпшення умов життя дiтей в кожнiй країнi, зокрема в країнах, що розвиваються, погодились про нижченаведене:

 

Частина I:

Стаття 1

Для цiлей цiєї Конвенцiї дитиною є кожна людська iстота до досягнення 18-рiчного вiку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повнолiття ранiше.

Стаття 2

1. Держави-учасницi поважають i забезпечують всi права, передбаченi цiєю Конвенцiєю, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикцiї, без будь-якої дискримiнацiї незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгiї, полiтичних або iнших переконань, нацiонального, етнiчного або соцiального походження, майнового стану, стану здоров’я i народження дитини, її батькiв чи законних опiкунiв або яких-небудь iнших обставин.

2. Держави-учасницi вживають всiх необхiдних заходiв для забезпечення захисту дитини вiд усiх форм дискримiнацiї або покарання на пiдставi статусу, дiяльностi, висловлюваних поглядiв чи переконань дитини, батькiв дитини, законних опiкунiв чи iнших членiв сiм’ї.

Стаття 3

1. В усiх дiях щодо дiтей, незалежно вiд того, здiйснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соцiального забезпечення, судами, адмiнiстративними чи законодавчими органами, першочергова увага придiляється якнайкращому забезпеченню iнтересiв дитини.

2. Держави-учасницi зобов’язуються забезпечити дитинi такий захист i пiклування, якi необхiднi для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батькiв, опiкунiв чи iнших осiб, якi вiдповiдають за неї за законом, i з цiєю метою вживають всiх вiдповiдних законодавчих i адмiнiстративних заходiв.

3. Держави-учасницi забезпечують, те щоб установи, служби i органи, вiдповiдальнi за пiклування про дiтей або їх захист, вiдповiдали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема в галузi безпеки й охорони здоров’я та з точки зору численностi i придатностi їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Стаття 4

Держави-учасницi вживають всiх необхiдних законодавчих, адмiнiстративних та iнших заходiв для здiйснення прав, визнаних у цiй Конвенцiї. Щодо економiчних, соцiальних i культурних прав держави-учасницi вживають таких заходiв у максимальних рамках наявних у них ресурсiв i при необхiдностi в рамках мiжнародного спiвробiтництва.

Стаття 5

Держави-учасницi поважають вiдповiдальнiсть, права i обов’язки батькiв i у вiдповiдних випадках членiв розширеної сiм’ї чи общини, як це передбачено мiсцевим звичаєм, опiкунiв чи iнших осiб, що за законом вiдповiдають за дитину, належним чином управляти i керувати дитиною щодо здiйснення визнаних цiєю Конвенцiєю прав i робити це згiдно зi здiбностями дитини, що розвиваються.

Стаття 6

1. Держави-учасницi визнають, що кожна дитина має невiд’ємне право на життя.

2. Держави-учасницi забезпечують у максимально можливiй мiрi виживання i здоровий розвиток дитини.

Стаття 7

1. Дитина реєструється зразу ж пiсля народження i з моменту народження має право на iм’я i набуття громадянства, а також, наскiльки це можливо, право знати своїх батькiв i право на їх пiклування.

2. Держави-учасницi забезпечують здiйснення цих прав згiдно з їх нацiональним законодавством та виконання їх зобов’язань за вiдповiдними мiжнародними документами у цiй галузi, зокрема у випадку, коли б iнакше дитина не мала громадянства.

Стаття 8

1. Держави-учасницi зобов’язуються поважати право дитини на збереження iндивiдуальностi, включаючи громадянство, iм’я i сiмейнi зв’язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

2. Якщо дитина протизаконно позбавляється частини або всiх елементiв iндивiдуальностi, держави-учасницi забезпечують їй необхiдну допомогу i захист для найшвидшого вiдновлення її iндивiдуальностi.

Стаття 9

1. Держави-учасницi забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадкiв, коли компетентнi органи згiдно з судовим рiшенням визначають у вiдповiдностi iз застосовуваним законом i процедурами, що таке розлучення необхiдне в якнайкращих iнтересах дитини. Таке визначення може бути необхiдним у тому чи iншому випадку, наприклад коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не пiклуються про неї, або коли батьки проживають роздiльно i необхiдно прийняти рiшення щодо мiсця проживання дитини.

2. Пiд час будь-якого розгляду згiдно з пунктом 1 цiєї статтi всiм заiнтересованим сторонам надається можливiсть брати участь у розглядi та викладати свою точку зору.

3. Держави-учасницi поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, пiдтримувати на регулярнiй основi особистi вiдносини i прямi контакти з обома батьками, за винятком випадкiв, коли це суперечить iнтересам дитини.

4. У тих випадках, коли таке розлучення випливає з якого-небудь рiшення, прийнятого державою-учасницею, наприклад при арештi, тюремному ув’язненнi, висилцi, депортацiї чи смертi (включаючи смерть, що наступила через будь-яку причину пiд час перебування даної особи у вiданнi держави) одного чи обох батькiв або дитини, така держава-учасниця надає батькам, дитинi чи, якщо це необхiдно, iншому члену сiм’ї на їх прохання необхiдну iнформацiю щодо мiсцеперебування вiдсутнього члена (членiв) сiм’ї, якщо надання цiєї iнформацiї не завдає шкоди добробуту дитини. Держави-учасницi надалi забезпечують, щоб подання такого прохання само по собi не призводило до несприятливих наслiдкiв для вiдповiдної особи (осiб).

Стаття 10

1. Вiдповiдно до зобов’язання держав-учасниць за пунктом 1 статтi 9 заява дитини чи її батькiв на в’їзд у державу-учасницю або виїзд iз неї з метою возз’єднання сiм’ї повинна розглядатися державами-учасницями позитивним, гуманним i оперативним чином. Держави-учасницi надалi забезпечують, щоб подання такого прохання не призводило до несприятливих наслiдкiв для заявникiв та членiв їх сiм’ї.

2. Дитина, батьки якої проживають у рiзних державах, має право пiдтримувати на регулярнiй основi, за виключенням особливих обставин, особистi вiдносини i прямi контакти з обома батьками. 3 цiєю метою i вiдповiдно до зобов’язання держав-учасниць за пунктом 2 статтi 9 держави-учасницi поважають право дитини та її батькiв залишати будь-яку країну, включаючи власну, i повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну дiють лише такi обмеження, якi встановленi законом i необхiднi для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моралi населення або прав i свобод iнших осiб, i сумiснi з визнаними в цiй Конвенцiї iншими правами.

Стаття 11

1. Держави-учасницi вживають заходiв для боротьби з незаконним перемiщенням i неповерненням дiтей iз-за кордону.

2. 3 цiєю метою держави-учасницi сприяють укладанню двостороннiх або багатостороннiх угод чи приєднуються до дiючих угод.

Стаття 12

1. Держави-учасницi забезпечують дитинi, здатнiй сформулювати власнi погляди, право вiльно висловлювати цi погляди з усiх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини придiляється належна увага згiдно з її вiком i зрiлiстю.

2. 3 цiєю метою дитинi, зокрема, надається можливiсть бути заслуханою в ходi будь-якого судового чи адмiнiстративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи вiдповiдний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами нацiонального законодавства.

Стаття 13

1. Дитина має право вiльно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати i передавати iнформацiю й iдеї будь-якого роду незалежно вiд кордонiв в уснiй, письмовiй чи друкованiй формi, у формi творiв мистецтва чи за допомогою iнших засобiв на вибiр дитини.

2. Здiйснення цього права може зазнавати деяких обмежень, проте ними можуть бути лише тi обмеження, якi передбаченi законом i необхiднi:

а) для поваги прав i репутацiї iнших осiб або

b) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я або моралi населення.

Стаття 14

1. Держави-учасницi поважають право дитини на свободу думки, совiстi i релiгiї.

2. Держави-учасницi поважають права й обов’язки батькiв та у вiдповiдних випадках законних опiкунiв керувати дитиною в здiйсненнi її права методом, що вiдповiдає здiбностям дитини, якi розвиваються.

3. Свобода дотримуватися своєї релiгiї або вiри може зазнавати лише таких обмежень, якi встановленi законом i необхiднi для охорони державної безпеки, громадського порядку, моралi i здоров’я населення або захисту основних прав i свобод iнших осiб.

Стаття 15

1. Держави-учасницi визнають право дитини на свободу асоцiацiй i свободу мирних зборiв.

2. Щодо здiйснення даного права не можуть застосовуватися будь-якi обмеження, крiм тих, якi застосовуються у вiдповiдностi з законом i необхiднi в демократичному суспiльствi в iнтересах державної безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я i моралi населення або захисту прав i свобод iнших осiб.

Стаття 16

1. Жодна дитина не може бути об’єктом свавiльного або незаконного втручання в здiйснення її права на особисте i сiмейне життя, недоторканнiсть житла, тайну кореспонденцiї або незаконного посягання на її честь i гiднiсть.

2. Дитина має право на захист закону вiд такого втручання або посягання.

Стаття 17

Держави-учасницi визнають важливу роль засобiв масової iнформацiї i забезпечують, щоб дитина мала доступ до iнформацiї i матерiалiв iз рiзних нацiональних i мiжнародних джерел, особливо до таких iнформацiї i матерiалiв, якi спрямованi на сприяння соцiальному, духовному i моральному благополуччю, а також здоровому фiзичному i психiчному розвитку дитини. 3 цiєю метою держави-учасницi:

а) заохочують засоби масової iнформацiї до розповсюдження iнформацiї i матерiалiв, корисних для дитини в соцiальному i культурному вiдношеннях, та в дусi статтi 29;

b) заохочують мiжнародне спiвробiтництво в галузi пiдготовки, обмiну i розповсюдження такої iнформацiї i матерiалiв iз рiзних культурних, нацiональних i мiжнародних джерел;

с) заохочують видання i розповсюдження дитячої лiтератури;

d) заохочують засоби масової iнформацiї до придiлення особливої уваги мовним потребам дитини, яка належить до якої-небудь групи меншостей або корiнного населення;

е) заохочують розробку належних принципiв захисту дитини вiд iнформацiї i матерiалiв, що завдають шкоди її благополуччю, враховуючи положення статей 13 i 18.

Стаття 18

1. Держави-учасницi докладають всiх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової вiдповiдальностi обох батькiв за виховання i розвиток дитини. Батьки або у вiдповiдних випадках законнi опiкуни несуть основну вiдповiдальнiсть за виховання i розвиток дитини. Найкращi iнтереси дитини є предметом їх основного пiклування.

2. 3 метою гарантування i сприяння здiйсненню прав, викладених у цiй Конвенцiї, держави-учасницi надають батькам i законним опiкунам належну допомогу у виконаннi ними обов’язкiв по вихованню дiтей та забезпечують розвиток мережi дитячих установ.

3. Держави-учасницi вживають всiх необхiдних заходiв для забезпечення того, щоб дiти, батьки яких працюють, мали право користуватися призначеними для них службами й установами по догляду за дiтьми.

Cтаття 19

1. Держави-учасницi вживають всiх необхiдних законодавчих, адмiнiстративних, соцiальних i просвiтнiх заходiв з метою захисту дитини вiд усiх форм фiзичного i психологiчного насильства, образи чи зловживань, вiдсутностi пiклування чи недбалого i брутального поводження та експлуатацiї, включаючи сексуальнi зловживання, з боку батькiв, законних опiкунiв чи будь-якої iншої особи, яка турбується про дитину.

2. Такi заходи захисту у випадку необхiдностi включають ефективнi процедури для розробки соцiальних програм з метою надання необхiдної пiдтримки дитинi й особам, якi турбуються про неї, а також здiйснення iнших форм запобiгання, виявлення, повiдомлення, передачi на розгляд, розслiдування, лiкування i наступних заходiв у зв’язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також у випадку необхiдностi початку судової процедури.

Стаття 20

1. Дитина, яка тимчасово або постiйно позбавлена сiмейного оточення або яка в її власних якнайкращих iнтересах не може залишатися в такому оточеннi, має право на особливий захист i допомогу, що надається державою.

2. Держави-учасницi у вiдповiдностi зi своїми нацiональними законами забезпечують змiну догляду за дитиною.

3. Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання (“кафала”, за iсламським правом), всиновлення або при необхiдностi направлення у вiдповiднi установи по догляду за дiтьми. Пiд час розгляду варiантiв змiни необхiдно належним чином враховувати бажанiсть наступництва виховання дитини та її етнiчне походження, релiгiйну i культурну належнiсть i рiдну мову.

Стаття 21

Держави-учасницi, якi визнають i/чи дозволяють iснування системи всиновлення, забезпечують, щоб найкращi iнтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку, i вони:

а) забезпечують, щоб всиновлення дитини дозволялось лише компетентними властями, якi визначають згiдно з застосовуваним законом i процедурами та на пiдставi всiєї iнформацiї, що має вiдношення до справи i достовiрна, що всиновлення допустимо з огляду на статус дитини щодо батькiв, родичiв i законних опiкунiв i що, якщо потрiбно, заiнтересованi особи дали свою усвiдомлену згоду на всиновлення на пiдставi такої консультацiї, яка може бути необхiдною;

b) визначають, що всиновлення в iншiй країнi може розглядатися як альтернативний спосiб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або в сiм’ю, яка могла б забезпечити її виховання або всиновлення, i якщо забезпечення якогось придатного догляду в країнi походження дитини є неможливим;

с) забезпечують, щоб у випадку всиновлення дитини в iншiй країнi застосовувалися такi ж гарантiї i норми, якi застосовуються щодо всиновлення всерединi країни;

d) вживають всiх необхiдних заходiв з метою забезпечення того, щоб у випадку всиновлення в iншiй країнi влаштування дитини не призводило до одержання невиправданих фiнансових вигод, пов’язаних з цiєю особою;

е) сприяють у необхiдних випадках досягненню цiлей цiєї статтi шляхом укладання двостороннiх i багатостороннiх домовленостей або угод та намагаються на цiй пiдставi забезпечити, щоб влаштування дитини в iншiй країнi здiйснювалося компетентними властями чи органами.

Стаття 22

1. Держави-учасницi вживають необхiдних заходiв, з тим щоб забезпечити дитинi, яка бажає одержати статус бiженця або такою, що вважається бiженцем, вiдповiдно до застосовуваних мiжнародним або внутрiшнiм правом процедур як такої, що супроводжується, так i такої, що не супроводжується її батьками або будь-якою iншою особою, належний захист i гуманiтарну допомогу в користуваннi застосовуваними правами, викладеними в цiй Конвенцiї та iнших мiжнародних документах по правах людини або гуманiтарних документах, учасницями яких є зазначенi держави.

2. 3 цiєю метою держави-учасницi сприяють у випадках, коли вони вважають це за необхiдне, будь-яким зусиллям Органiзацiї Об’єднаних Нацiй та iнших компетентних мiжурядових або неурядових органiзацiй по захисту такої дитини i надання їй допомоги у пошуку батькiв чи iнших членiв сiм’ї будь-якої дитини-бiженця, з тим щоб одержати iнформацiю, необхiдну для її возз’єднання зi своєю сiм’єю. В тих випадках, коли батьки або iншi члени сiм’ї не можуть бути знайденi, цiй дитинi надається такий же захист, як i будь-якiй iншiй дитинi, через якiсь причини тимчасово або постiйно позбавленiй сiмейного оточення, як це передбачено в цiй Конвенцiї.

Cтаття 23

1. Держави-учасницi визнають, що неповноцiнна в розумовому або фiзичному вiдношеннi дитина має вести повноцiнне i достойне життя в умовах, якi забезпечують її гiднiсть, сприяють почуттю впевненостi в собi i полегшують її активну участь у життi суспiльства.

2. Держави-учасницi визнають право неповноцiнної дитини на особливе пiклування, заохочують i забезпечують надання за умови наявностi ресурсiв дитинi, яка має на це право, та вiдповiдальним за турботу про неї допомогу, щодо якої подано прохання i яка вiдповiдає стану дитини та становищу її батькiв або iнших осiб, що забезпечують турботу про дитину.

3. На визнання особливих потреб неповноцiнної дитини допомога згiдно з пунктом 2 цiєї статтi надається при можливостi безкоштовно з урахуванням фiнансових ресурсiв батькiв або iнших осiб, що забезпечують турботу про дитину, та має на метi забезпечення неповноцiннiй дитинi ефективного доступу до послуг у галузi освiти, професiйної пiдготовки, медичного обслуговування, вiдновлення здоров’я, пiдготовки до трудової дiяльностi i доступу до засобiв вiдпочинку таким чином, який призводить до найбiльш повного по можливостi втягнення дитини в соцiальне життя i досягнення розвитку її особи, включаючи культурний i духовний.

4. Держави-учасницi сприяють у дусi мiжнародного спiвробiтництва обмiну вiдповiдною iнформацiєю в галузi профiлактичної охорони здоров’я, медичного, психологiчного i функцiонального лiкування неповноцiнних дiтей, включаючи розповсюдження iнформацiї про методи реабiлiтацiї, загальноосвiтньої i професiйної пiдготовки, а також доступу до цiєї iнформацiї, з тим щоб дозволити державам-учасницям полiпшити свої можливостi i знання та розширити свiй досвiд у цiй галузi. В цьому зв’язку особлива увага має придiлятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 24

1. Держави-учасницi визнають право дитини на користування найбiльш досконалими послугами системи охорони здоров’я i засобами лiкування хвороб та вiдновлення здоров’я.

2. Держави-учасницi домагаються повного здiйснення цього права, зокрема вживають заходiв для:

а) зниження рiвня смертностi немовлят i дитячої смертностi;

b) забезпечення надання необхiдної медичної допомоги i охорони здоров’я всiх дiтей з придiленням першочергової уваги розвитку первинної медико-санiтарної допомоги;

с) боротьби з хворобами i недоїданням, у тому числi в рамках первинної медико-санiтарної допомоги, шляхом поряд з iншим застосуванням легкодоступної технологiї та надання достатньо поживного продовольства i чистої питної води, беручи до уваги небезпеку i ризик забруднення навколишнього середовища;

d) надання матерям належних послуг по охоронi здоров’я у допологовий i пiсляпологовий перiоди;

е) забезпечення обiзнаностi всiх прошаркiв суспiльства, зокрема батькiв i дiтей, щодо здоров’я i харчування дiтей, переваги грудного годування, гiгiєни, санiтарiї середовища перебування дитини i запобiгання нещасним випадкам, а також їх доступу до освiти та їх пiдтримки у використаннi цих знань;

i) розвитку просвiтницької роботи i послуг у галузi профiлактичної медичної допомоги та планування розмiру сiм’ї.

3. Держави-учасницi вживають будь-яких ефективних i необхiдних заходiв з метою скасування традицiйної практики, що негативно впливає на здоров’я дiтей.

4. Держави-учасницi зобов’язуються заохочувати мiжнародне спiвробiтництво i розвивати його з метою поступового досягнення повного здiйснення права, яке визнається в цiй статтi. В цьому зв’язку особлива увага має придiлятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 25

Держави-учасницi визнають право дитини, яка вiддана компетентними органами на пiклування з метою догляду за нею, її захисту або фiзичного чи психiчного лiкування, на перiодичну оцiнку лiкування, що надається дитинi, та всiх iнших умов, пов’язаних з таким пiклуванням.

Стаття 26

1. Держави-учасницi визнають за кожною дитиною право користуватися благами соцiального забезпечення, включаючи соцiальне страхування, i вживають необхiдних заходiв для досягнення повного здiйснення цього права згiдно з їх нацiональним законодавством.

2. Цi блага в мiру необхiдностi надаються з урахуванням наявних ресурсiв i можливостей дитини та осiб, якi несуть вiдповiдальнiсть за утримання дитини, а також будь-яких мiркувань, пов’язаних з одержанням благ дитиною чи вiд її iменi.

Стаття 27

1. Держави-учасницi визнають право кожної дитини на рiвень життя, необхiдний для фiзичного, розумового, духовного, морального i соцiального розвитку дитини.

2. Батько (-ки) або iншi особи, якi виховують дитину, несуть основну вiдповiдальнiсть за забезпечення в межах своїх здiбностей i фiнансових можливостей умов життя, необхiдних для розвитку дитини.

3. Держави-учасницi у вiдповiдностi з нацiональними умовами i в межах своїх можливостей вживають необхiдних заходiв для надання допомоги батькам та iншим особам, якi виховують дiтей, у здiйсненнi цього права i у випадку необхiдностi надають матерiальну допомогу i пiдтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом i житлом.

4. Держави-учасницi вживають всiх необхiдних заходiв для забезпечення вiдновлення утримання дитини батьками або iншими особами, якi вiдповiдають за дитину як всерединi держави-учасницi, так i за кордоном. 3окрема, якщо особа, яка несе фiнансову вiдповiдальнiсть за дитину, i дитина проживають в рiзних державах, держави-учасницi сприяють приєднанню до мiжнародних угод або укладанню таких угод, а також досягненню iнших вiдповiдних домовленостей.

Стаття 28

1. Держави-учасницi визнають право дитини на освiту, i з метою поступового досягнення здiйснення цього права на пiдставi рiвних можливостей вони, зокрема:

а) вводять безплатну й обов’язкову початкову освiту;

b) заохочують розвиток рiзних форм середньої освiти, як загальної, так i професiйної, забезпечують її доступнiсть для всiх дiтей та вживають таких заходiв, як введення безплатної освiти i надання у випадку необхiдностi фiнансової допомоги;

с) забезпечують доступнiсть вищої освiти для всiх на пiдставi здiбностей кожного за допомогою всiх необхiдних засобiв;

d) забезпечують доступнiсть iнформацiї i матерiалiв у галузi освiти i професiйної пiдготовки для всiх дiтей;

е) вживають заходiв для сприяння регулярному вiдвiданню шкiл i зниженню кiлькостi учнiв, якi залишили школу.

2. Держави-учасницi вживають всiх необхiдних заходiв для забезпечення того, щоб шкiльна дисциплiна пiдтримувалася з допомогою методiв, якi вiдображають повагу людської гiдностi дитини, та у вiдповiдностi з цiєю Конвенцiєю.

3. Держави-учасницi заохочують i розвивають мiжнародне спiвробiтництво з питань, що стосуються освiти, зокрема з метою сприяння лiквiдацiї невiгластва i неписьменностi в усьому свiтi та полегшення доступу до науково-технiчних знань i сучасних методiв навчання. В цьому зв’язку особлива увага має придiлятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 29

1. Держави-учасницi погоджуються щодо того, що освiта дитини має бути спрямована на:

а) розвиток особи, талантiв, розумових i фiзичних здiбностей дитини в найповнiшому обсязi;

b) виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також принципiв, проголошених у Статутi Органiзацiї Об’єднаних Нацiй;

с) виховання поваги до батькiв дитини, її культурної самобутностi, мови i нацiональних цiнностей країни, в якiй дитина проживає, країни її походження та до цивiлiзацiй, вiдмiнних вiд її власної;

d) пiдготовку дитини до свiдомого життя у вiльному суспiльствi в дусi розумiння, миру, терпимостi, рiвноправностi чоловiкiв i жiнок та дружби мiж усiма народами, етнiчними, нацiональними i релiгiйними групами, а також особами з корiнного населення;

е) виховання поваги до навколишньої природи.

2. Нiяка частина цiєї статтi або статтi 22 не тлумачиться як така, що обмежує свободу окремих осiб i органiв створювати учбовi заклади i керувати ними за умови постiйного додержання принципiв, викладених у пунктi 1 цiєї статтi, та виконання вимоги того, щоб освiта, яка дається в таких учбових закладах, вiдповiдала мiнiмальним нормам, що можуть бути встановленi державою.

Cтаття 30

У таких державах, де iснують етнiчнi, релiгiйнi або мовнi меншостi чи особи з числа корiнного населення, дитинi, яка належить до таких меншостей чи корiнного населення, не може бути вiдмовлено в правi спiльно з iншими членами її групи користуватися своєю культурою, сповiдати свою релiгiю i виконувати її обряди, а також користуватися рiдною мовою.

Стаття 31

1. Держави-учасницi визнають право дитини на вiдпочинок i дозвiлля, право брати участь в iграх i розважальних заходах, що вiдповiдають її вiку, та вiльно брати участь у культурному життi i займатися мистецтвом.

2. Держави-учасницi поважають i заохочують право дитини на всебiчну участь у культурному i творчому життi та сприяють наданню їй вiдповiдних i рiвних можливостей для культурної i творчої дiяльностi, дозвiлля i вiдпочинку.

Стаття 32

1. Держави-учасницi визнають право дитини на захист вiд економiчної експлуатацiї i вiд виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержаннi нею освiти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фiзичному, розумовому, духовному, моральному i соцiальному розвитку.

2. Держави-учасницi приймають законодавчi, адмiнiстративнi i соцiальнi заходи, а також заходи в галузi освiти, з тим щоб забезпечити здiйснення цiєї статтi. 3 цiєю метою, керуючись вiдповiдними положеннями iнших мiжнародних документiв, держави-учасницi, зокрема:

а) встановлюють мiнiмальний вiк для прийому на роботу;

b) визначають необхiднi вимоги щодо тривалостi робочого дня й умови працi;

с) передбачають вiдповiднi види покарань або iншi санкцiї для забезпечення ефективного здiйснення цiєї статтi.

Стаття 33

Держави-учасницi вживають всiх необхiдних заходiв, включаючи законодавчi, адмiнiстративнi i соцiальнi, а також заходи в галузi освiти, з тим щоб захистити дiтей вiд незаконного зловживання наркотичними засобами i психотропними речовинами, як вони визначенi у вiдповiдних мiжнародних договорах, та не допускати використання дiтей у протизаконному виробництвi таких речовин i торгiвлi ними.

Стаття 34

Держави-учасницi зобов’язуються захищати дитину вiд усiх форм сексуальної експлуатацiї i сексуальних розбещень. 3 цiєю метою держави-учасницi, зокрема, вживають на нацiональному, двосторонньому i багатосторонньому рiвнях всiх необхiдних заходiв для запобiгання:

а) схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальної дiяльностi;

b) використанню з метою експлуатацiї дiтей у проституцiї або в iншiй незаконнiй сексуальнiй практицi;

с) використанню з метою експлуатацiї дiтей в порнографiї i порнографiчних матерiалах.

Стаття 35

Держави-учасницi вживають на нацiональному, двосторонньому i багатосторонньому рiвнях всiх необхiдних заходiв для вiдвернення викрадень дiтей, торгiвлi дiтьми чи їх контрабанди у будь-яких цiлях i в будь-якiй формi.

Стаття 36

Держави-учасницi захищають дитину вiд усiх форм експлуатацiї, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини.

Стаття 37

Держави-учасницi забезпечують, щоб:

а) жодна дитина не пiддавалась катуванням та iншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гiднiсть видам поводження чи покарання. Нi смертна кара, нi довiчне тюремне ув’язнення, якi не передбачають можливостi звiльнення, не призначаються за злочини, вчиненi особами, молодшими 18 рокiв;

b) жодна дитина не була позбавлена свободи незаконним або свавiльним чином. Арешт, затримання чи тюремне ув’язнення дитини здiйснюються згiдно з законом та використовуються лише як крайнiй захiд i протягом якомога бiльш коротшого вiдповiдного перiоду часу;

с) кожна позбавлена свободи дитина користується гуманним поводженням i повагою невiд’ємної гiдностi її особи з урахуванням потреб осiб її вiку. 3окрема, кожна позбавлена свободи дитина має бути вiдокремлена вiд дорослих, якщо тiльки не вважається, що в найкращих iнтересах дитини цього не слiд робити, та мати право пiдтримувати зв’язок iз своєю сiм’єю шляхом листування i побачень, за винятком особливих обставин;

d) кожна позбавлена свободи дитина мала право на негайний доступ до правової та iншої вiдповiдної допомоги, а також право оспорювати законнiсть позбавлення її свободи перед судом чи iншим компетентним, незалежним i безстороннiм органом та право на невiдкладне прийняття ними рiшень щодо будь-якої такої процесуальної дiї.

Стаття 38

1. Держави-учасницi зобов’язуються поважати норми мiжнародного гуманiтарного права, що застосовуються до них у випадку збройних конфлiктiв i мають вiдношення до дiтей, та забезпечувати їх додержання.

2. Держави-учасницi вживають всiх можливих заходiв для забезпечення того, щоб особи, якi не досягли 15-рiчного вiку, не брали безпосередньої участi у воєнних дiях.

3. Держави-учасницi утримуються вiд призову будь-якої особи, яка не досягла 15-рiчного вiку, на службу у свої збройнi сили. При вербуваннi з числа осiб, якi досягли 15-рiчного вiку, але яким ще не виповнилося 18 рокiв, держави-учасницi прагнуть вiддавати перевагу особам бiльш старшого вiку.

4. 3гiдно з своїми зобов’язаннями за мiжнародним гуманiтарним правом, пов’язаним iз захистом цивiльного населення пiд час збройних конфлiктiв, держави-учасницi зобов’язуються вживати всiх можливих заходiв з метою забезпечення захисту дiтей, яких торкається збройний конфлiкт, та догляду за ними.

Стаття 39

Держави-учасницi вживають всiх необхiдних заходiв для сприяння фiзичному i психологiчному вiдновленню та соцiальнiй iнтеграцiї дитини, яка є жертвою: будь-яких видiв нехтування, експлуатацiї чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гiднiсть видiв поводження, покарання чи збройних конфлiктiв. Таке вiдновлення i реiнтеграцiя мають здiйснюватися в умовах, що забезпечують здоров’я, самоповагу i гiднiсть дитини.

Стаття 40

1. Держави-учасницi визнають право кожної дитини, яка, як вважається, порушила кримiнальне законодавство, звинувачується або визнається винною в його порушеннi, на таке поводження, що сприяє розвитковi у дитини почуття гiдностi i значущостi, змiцнює в нiй повагу до прав людини й основних свобод iнших та при якому враховуються вiк дитини i бажанiсть сприяння її реiнтеграцiї i виконання нею корисної ролi в суспiльствi.

2. 3 цiєю метою i беручи до уваги вiдповiднi положення мiжнародних документiв, держави-учасницi, зокрема, забезпечують, щоб:

а) жодна дитина не вважалася порушником кримiнального законодавства, не звинувачувалася i не визнавалася винною в його порушеннi через дiю чи бездiяльнiсть, якi не були забороненi нацiональним i мiжнародним правом на час їх здiйснення;

b) кожна дитина, яка, як вважається, порушила кримiнальне законодавство чи звинувачується в його порушеннi, мала принаймнi такi гарантiї:

I) презумпцiю невинностi, поки її вина не буде доказана згiдно з законом;

II) негайне i безпосереднє iнформування її про звинувачення проти неї й у випадку необхiдностi через її батькiв чи законних опiкунiв та одержання правової й iншої необхiдної допомоги при пiдготовцi i здiйсненнi свого захисту;

III) невiдкладне прийняття рiшення з розглядуваного питання компетентним, незалежним i безстороннiм органом чи судовим органом у ходi справедливого слухання згiдно з законом у присутностi адвоката чи iншої вiдповiдної особи, i, якщо це не вважається таким, що суперечить найкращим iнтересам дитини, зокрема, з урахуванням її вiку чи становища її батькiв або законних опiкунiв;

IV) свобода вiд примусу щодо даваних свiдчень чи визнання вини; вивчення свiдчень свiдкiв звинувачення або самостiйно, або за допомогою iнших осiб та забезпечення рiвноправної участi свiдкiв захисту i вивчення їх свiдчень;

V) якщо вважається, що дитина порушила кримiнальне законодавство, повторний розгляд вищестоящим компетентним, незалежним i безстороннiм органом чи судовим органом згiдно з законом вiдповiдного рiшення i будь-яких вжитих у цьому зв’язку заходiв;

VI) безплатна допомога перекладача, якщо дитина не розумiє використовуваної мови чи не розмовляє нею;

VII) повна повага її особистого життя на всiх стадiях розгляду.

З. Держави-учасницi прагнуть сприяти встановленню законiв, процедур, органiв i установ, що мають безпосереднє вiдношення до дiтей, якi, як вважається, порушили кримiнальне законодавство, звинувачуються чи визнаються винними в його порушеннi,i зокрема:

а) встановленню мiнiмального вiку, нижче якого дiти вважаються нездатними порушити кримiнальне законодавство;

b) у випадку необхiдностi i бажаностi вжиттю заходiв щодо поводження з такими дiтьми без використання судового розгляду за умов повного додержання прав людини i правових гарантiй.

4. Необхiдна наявнiсть таких рiзних заходiв, як догляд, положення про опiку i нагляд, консультативнi послуги, призначення iспитового строку виховання, програми навчання i професiйної пiдготовки та iншi форми догляду, що замiнюють догляд в установах, з метою забезпечення такого поводження з дитиною, яке вiдповiдало б її добробуту, а також її становищу i характеру злочину.

Стаття 41

Нiщо в цiй Конвенцiї не торкається будь-яких положень, якi в бiльшiй мiрi сприяють здiйсненню прав дитини i можуть мiститися:

а) в законi держави-учасницi або

b) в нормах мiжнародного права, дiючих щодо даної держави.

 

Частина II

Стаття 42

Держави-учасницi зобов’язуються, використовуючи належнi i дiйовi засоби, широко iнформувати про принципи i положення Конвенцiї як дорослих, так i дiтей.

Стаття 43

1. З метою розгляду прогресу, досягнутого державами-учасницями щодо виконання зобов’язань, взятих згiдно з цiєю Конвенцiєю, засновується Комiтет по правах дитини, який здiйснює функцiї, передбаченi нижче.

2. Комiтет складається з десяти експертiв, що вiдзначаються високими моральними якостями i визнаною компетентнiстю в галузi, охоплюванiй цiєю Конвенцiєю. Члени Комiтету обираються державами-учасницями з числа своїх громадян i виступають в особистiй якостi, при цьому придiляється увага справедливому географiчному розподiлу, а також головним правовим системам.

3. Члени Комiтету обираються таємним голосуванням iз числа внесених до списку осiб, висунутих державами-учасницями. Кожна держава-учасниця може висувати одну особу з числа своїх громадян.

4. Первiснi вибори в Комiтет проводяться не пiзнiше нiж через шiсть мiсяцiв з дня набрання чинностi цiєю Конвенцiєю, а надалi – раз на два роки. Принаймнi за чотири мiсяцi до дня кожних виборiв Генеральний секретар Органiзацiї Об’єднаних Нацiй звертається до держав-учасниць з листом, пропонуючи їм подати свої кандидатури протягом двох мiсяцiв. Потiм Генеральний секретар складає в алфавiтному порядку список всiх висунутих таким чином осiб iз зазначенням держав-учасниць, якi висунули цих осiб, та представляє цей список державам-учасницям цiєї Конвенцiї.

5. Вибори проводяться на нарадах держав-учасниць, що складаються Генеральним секретарем у центральних установах Органiзацiї Об’єднаних Нацiй. На цих нарадах, на яких двi третини держав-учасниць складають кворум, обраними до складу Комiтету є тi кандидати, якi дiстали найбiльшу кiлькiсть голосiв i абсолютну бiльшiсть голосiв представникiв держав-учасниць, що присутнi i беруть участь у голосуваннi.

6. Члени Комiтету обираються на чотирирiчний строк. Вони мають право бути переобраними у випадку повторного висунення їх кандидатур. Строк повноважень п’яти членiв, обраних на перших виборах, минає в кiнцi дворiчного перiоду; негайно пiсля перших виборiв iмена цих п’яти членiв визначаються жеребом голови наради.

7. У випадку смертi або вiдставки якого-небудь члена Комiтету або якщо вiн чи вона з якоїсь iншої причини не може бiльше виконувати обов’язки члена Комiтету держава-учасниця, що висунула даного члена Комiтету, призначає iншого експерта з числа своїх громадян на строк, що залишився, за умови схвалення Комiтетом.

8. Комiтет встановлює власнi правила процедури.

9. Комiтет обирає своїх службових осiб на дворiчний строк. 10. Сесiї Комiтету, як правило, проводяться в центральних установах Органiзацiї Об’єднаних Нацiй або в будь-якому iншому пiдхожому мiсцi, визначеному Комiтетом. Комiтет, як правило, проводить сесiї щорiчно. Тривалiсть сесiї Комiтету визначається i при необхiдностi переглядається на нарадах держав-учасниць цiєї Конвенцiї за умови схвалення Генеральною Асамблеєю.

11. Генеральний секретар Органiзацiї Об’єднаних Нацiй надає необхiднi персонал i матерiальнi засоби для ефективного здiйснення Комiтетом своїх функцiй у вiдповiдностi з цiєю Конвенцiєю.

12. Члени Комiтету, заснованого у вiдповiдностi з цiєю Конвенцiєю, одержують схвалювану Генеральною Асамблеєю винагороду з коштiв Органiзацiї Об’єднаних Нацiй в порядку i на умовах, встановлених Генеральною Асамблеєю.

Стаття 44

1. Держави-учасницi зобов’язуються подавати Комiтету через Генерального секретаря Органiзацiї Об’єднаних Нацiй доповiдi про вжитi ними заходи по закрiпленню визнаних у Конвенцiї прав та прогрес, досягнутий у здiйсненнi цих прав:

а) протягом двох рокiв пiсля набрання чинностi цiєю Конвенцiєю для вiдповiдної держави-учасницi;

b) надалi через кожнi п’ять рокiв. 2. У доповiдях, якi подаються у вiдповiдностi з цiєю статтею, зазначаються фактори i труднощi, якщо такi є, що впливають на ступiнь виконання зобов’язань за цiєю Конвенцiєю. Доповiдi мiстять також достатню iнформацiю, з тим щоб забезпечити Комiтету повне розумiння дiї Конвенцiї у данiй країнi.

3. Державi-учасницi, яка подала Комiтету всебiчну первинну iнформацiю, немає необхiдностi повторювати у наступних доповiдях, що подаються у вiдповiдностi з пунктом 1 (b) цiєї статтi, ранiше викладену основну iнформацiю.

4. Комiтет може запитувати у держав-учасниць додаткову iнформацiю.

5. Доповiдi про дiяльнiсть Комiтету раз на два роки представляються Генеральнiй Асамблеї через Економiчну i соцiальну раду.

6. Держави-учасницi забезпечують широку гласнiсть своїм доповiдям у власних країнах.

Стаття 45

3 метою сприяння ефективному здiйсненню Конвенцiї та заохочення мiжнародного спiвробiтництва в галузi, охоплюванiй цiєю Конвенцiєю:

а) спецiалiзованi установи, Дитячий фонд Органiзацiї Об’єднаних Нацiй та iншi органи Органiзацiї Об’єднаних Нацiй мають право бути представленими при розглядi питань про здiйснення таких положень цiєї Конвенцiї, якi входять до сфери їх повноважень. Комiтет може запропонувати спецiалiзованим установам, Дитячому фонду Органiзацiї Об’єднаних Нацiй та iншим компетентним органам, коли вiн вважає це за доцiльне, подавати висновки експертiв щодо здiйснення Конвенцiї у тих галузях, якi входять до сфери їх вiдповiдних повноважень. Комiтет може запропонувати спецiалiзованим установам, Дитячому фонду Органiзацiї Об’єднаних Нацiй та iншим органам Органiзацiї Об’єднаних Нацiй подавати доповiдi про здiйснення Конвенцiї у галузях, що входять до сфери їх дiяльностi;

b) Комiтет направляє, коли вiн вважає за доцiльне, у спецiалiзованi установи, Дитячий фонд Органiзацiї Об’єднаних Нацiй та iншi компетентнi органи будь-якi доповiдi держав-учасниць, в яких мiстяться прохання про технiчну консультацiю чи допомогу або зазначається про потреби в цьому, а також зауваження i пропозицiї Комiтету, якщо такi є, щодо таких прохань чи зауважень;

с) Комiтет може рекомендувати Генеральнiй Асамблеї запропонувати Генеральному секретарю провести вiд її iменi дослiдження з питань, що стосуються прав дитини;

d) Комiтет може вносити пропозицiї i рекомендацiї загального характеру, заснованi на iнформацiї, одержанiй у вiдповiдностi зi статтями 44 i 45 цiєї Конвенцiї. Такi пропозицiї i рекомендацiї загального характеру направляються будь-якiй заiнтересованiй державi-учасницi i повiдомляються Генеральнiй Асамблеї поряд iз зауваженнями держав-учасниць, якщо такi є.

 

Частина III

Стаття 46

Ця Конвенцiя вiдкрита для пiдписання всiма державами.

Стаття 47

Ця Конвенцiя пiдлягає ратифiкацiї. Ратифiкацiйнi грамоти здаються на зберiгання Генеральному секретарю Органiзацiї Об’єднаних Нацiй.

Стаття 48

Ця Конвенцiя вiдкрита для приєднання до неї будь-якої держави. Документи про приєднання здаються на зберiгання Генеральному секретарю Органiзацiї Об’єднаних Нацiй.

Стаття 49

1. Ця Конвенцiя набирає чинностi на тридцятий день пiсля здачi на зберiгання Генеральному секретарю Органiзацiї Об’єднаних Нацiй двадцятої ратифiкацiйної грамоти або документа про приєднання.

2. Для кожної держави, яка ратифiкує цю Конвенцiю або приєднається до неї пiсля здачi на зберiгання двадцятої ратифiкацiйної грамоти або документа про приєднання, ця Конвенцiя набирає чинностi на тридцятий день пiсля здачi такою державою на зберiгання її ратифiкацiйної грамоти або документа про приєднання.

Стаття 50

1. Будь-яка держава-учасниця може запропонувати поправку i подати її Генеральному секретарю Органiзацiї Об’єднаних Нацiй. Генеральний секретар потiм направляє запропоновану поправку державам-учасницям з проханням повiдомити йому, чи висловлюються вони за скликання конференцiї держав-учасниць з метою розгляду цих пропозицiй i проведення по ним голосування. Якщо протягом чотирьох мiсяцiв, починаючи з дати такого повiдомлення, принаймнi третина держав-учасниць висловиться за таку конференцiю, Генеральний секретар скликає цю конференцiю пiд егiдою Органiзацiї Об’єднаних Нацiй. Будь-яка поправка, прийнята бiльшiстю держав-учасниць, присутнiх i голосуючих на цiй конференцiї, представляється Генеральнiй Асамблеї на її затвердження.

2. Поправка, прийнята згiдно з пунктом 1 цiєї статтi, набирає чинностi пiсля затвердження її Генеральною Асамблеєю Органiзацiї Об’єднаних Нацiй та прийняття її бiльшiстю у двi третини держав-учасниць.

3. Коли поправка набирає чинностi, вона стає обов’язковою для тих держав-учасниць, якi її прийняли, а для iнших держав-учасниць залишаються обов’язковими положення цiєї Конвенцiї i будь-якi попереднi поправки.

Стаття 51

1. Генеральний секретар Органiзацiї Об’єднаних Нацiй отримує i розсилає всiм державам текст застережень, зроблених державами у момент ратифiкацiї або приєднання.

2. Застереження, не сумiснi з цiлями i завданнями цiєї Конвенцiї, не допускаються.

3. Застереження можуть бути знятi у будь-який час шляхом вiдповiдного повiдомлення, направленого Генеральному секретарю Органiзацiї Об’єднаних Нацiй, який потiм повiдомляє про це всi держави. Таке повiдомлення набирає чинностi з дня отримання Генеральним секретарем.

Стаття 52

Будь-яка держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцiю шляхом письмового повiдомлення Генерального секретаря Органiзацiї Об’єднаних Надiй. Денонсацiя набирає чинностi через рiк пiсля отримання повiдомлення Генеральним секретарем.

Стаття 53

Генеральний секретар Органiзацiї Об’єднаних Нацiй призначається депозитарiєм цiєї Конвенцiї.

Стаття 54

Оригiнал цiєї Конвенцiї, англiйський, арабський, iспанський, китайський, росiйський i французький тексти якої є рiвно автентичними, здається на зберiгання Генеральному секретарю Органiзацiї Об’єднаних Нацiй.

Схвалена на 44-й сесiї Генеральної Асамблеї ООН (резолюцiя 44/25 вiд 20 листопада 1989 року, додаток)