Підготувала: Косенко С.З.
 Скачати
|
Пісня «Ой зелене жито, зелене.»
Ведучий . Добрий день вам, люди щирі! Добрий день вам, друзі милі!
Ведуча. Сьогодні ми зібралися, щоб поговорити про те, що завжди було
турботою і радістю людини. Про те, без чого не уявити ні степової
долі, ні світанку, ні рідного дому. Про те, що для кожного з нас
необхідне, як сонячне світло, чи дихання.
Про хліб поговорим сьогодні,
Бо хліб – усьому голова.
Від хліба все – і радість, і пісня,
І життя, і зростання, і матері посміх,
І кроки дитини, і доля щаслива.
Візьму я в руки хліб духмяний,
Він незвичайний, він святий.
Ввібрав і пісню, й працю в себе,
Цей хліб рум`яний на столі.
Йому до ніг вклонитись треба,
Він – скарб найбільший на землі.
Ведучий. Хліб здавна вважався символом святості, символом радості, щастя,
здоров`я та багатства.
Із хлібом зустрічали новонароджена дитя, з хлібом вітали і
породіллю. Пізніше з хлібом виряджали дитя « до Христа», а коли
підросте, то з хлібом виряджали й до школи. З хлібом одружували
молодих, хлібом благословляли батьки дітей до шлюбу.
Ведуча. На думку вчених, вперше лбдина почала збирати й культивувати
хлібні злаки понад 15 тисяч років тому.є У кам`яному віці люди їли
сирі зерна, лише пізніше вони навчилися розтирати їх між каменями
змішувати з водою. Очевидно, звітси й веде свій початок історія про
перші жорна, перше борошно і перший хліб у вигляді рідкої каші.
Археологи стверджують, що ту кашу і можна вважати прахлібом. З
часом зерна почали обжарювати, а потім з`явився перший прісний
хліб – коржі з густої зернової каші – тіста. Ці перші ячмінні коржі й
знаменували собою початок епохи хлібопечення.
Мій пращур брів із пралісу густого,
Як звір, голодний, бо не вполював,
Остання сила гаснула у нього,
І, падаючи між високих трав,
Хапавсь у порятунку за стеблинку,
Здавалось, на самісінькім краю,
І ненароком у руці живинку
Відчув, затис, як знахідку свою…
Тоді, можливо і з`явилось жито.
Коли мій пращур залишивсь живим,
Коли на сито пальців – перше сито –
Зерно просіяв і наситивсь ним…
Ведуча. Хліб із збродженого тіста з`явився пізніше. Його батьківщиною
вважають Єгипет. Пекли його різної форми – довгастий, у вигляді
пірамід і сфінксів, риб та різних фантастичних тварин.
Процес розпушування тіста був знайомий також грекам та
римлянам. Перший спогад про такий хліб відноситься до V ст. до
н.е. Уже до IX ст. випікання було звичайною справою. Про це
свідчать літописи та археологічні знахідки.
Ведучий. Печений хліб був і в давні часи основним прдуктом харчування
українців. Деякі вчені не без підстав вважають, що саме предки –
хлібороби сучасних українців – орії – винайшли колесо, віз, плуг,
вони ж проклали першу борозну та спекли перший хліб. Особливе
місце у давні часи відводилося хлібу « житньому» . «Жито»
означало як їжу взагалі, так і хліб зокрема. У свідомості «жити»,
«життя». Поняття «хліб» з`явилося пізніше й означало
спочатку «борошно», тобто те, з чого виготовляють хлібні вироби.
А як румянець хлібу нагнітала
Селянська піч, від полум`я жарка,
Відбившися, зі споду пульсувала
Капустяна артерія листка.
І коровай, як сонце прохололе,
Займав почесне місце на столі,
А косарі виходили у поле
За хліб насущний кланятись землі,
Після роботи дітлахам окрайчик
Приносив батько –
Може, й справді так –
Передав отой гостинчик зайчик,
Пропахлий диво – казкою на смак…
Не тільки диво – казкою багаті,
І не єдиним хлібом живемо,
А тільки чом, коли ні крихти в хаті,
Тривогою сурмиш, мя сурмо?
Тоді насправді світишся промінням,
Одрізуючи скибку дорогу,
І хліб стає не копійчаноцінним,
А золота самого на вагу!
Ведучий. Великою шаною хліба в Україні зумовлене те, що господарський
рік був тісно й грунтовно пов’язаний з усіма польовими роботами
навколо ниви, навколо хліба. Перший посів озимих зернових, як
відомо, проходять восени до Семена, тобто до 14 вересня
Але найвідповідальніша посівна припадає на весну.
Ведучий. Хлібороби ретельно стежили за дозріванням зерна.
Найвивіренішим способом було спробувати його на зуб: якщо
зерна мало тугий прикус, то одразу приступали до
жнивування .
Ведуча. Жнива для селянина – це все: достаток у господі, затишок у родині,
щаслива пісня і веселе свято.
Зачастили дощі – та непрошені,
А хліба на полях ще не кошені.
Вже не день і не два – хмари горами.
Поміж хмари – блискавиці узорами.
Понад морем хлібів, понад лозами –
Ні чаклунством спинить, ні прогнозами.
І шепочеться жито з пшеницею:
- Як же буде тепер з косовицею?
І ячмінь по землі низько стелиться,
І з гречок пада біла метелиця.
А громи гуркотять – перед зливою –
Понад хмурим Дніпром, понад нивою.
І луна від громів – в серце болями:
Не прикриєш лани парасолями,
Ані навіть любов’ю великою…
І тривога гука перепілкою.
Там, де стебла обтяжені росами…
Зупинились малятками босими…
Чим же я хлібороба порадую?
Може, давнім прислів’ям – порадою,
Що на випадок цей мовить водиться:
« А можливо, воно розпогодиться?».
Утішати його? Для чого воно!
Все завчасно, гуртом обмрковано:
Буде бій і буде жниво покошено –
Раз тривогу в полях оголошено.
Загадки
Одгадай загадку: кину її в грядку, нехай моя загадочка лежить до весни. (Озимина)
Ноги на полі, середина надворі, голова на столі. (Корінь, стебло, зерно)
Що то за твір, що ні чоловік, ні звір, а має вуса. (Ячмінь)
У хлів іде без шкіри, а виходить із шкірою. (Хліб у піч та з печі)
Ріжуть мене ножакою,
Б`ють мене ломакою,
За те мене отак гублять,
Бо всі мене дуже люблять. (Хліб)
Без рук, без ніг, а підперезаний.(Сніп)
Не золотий, а жовтий, не дід, а з вусами, не сам, а з друзями розмовляє. (Колос)
Б`ють мене, топчуть, ріжуть, а я все терплю, усім добром плачу. (Хліб)
Круглий, мов сонечко, щедрий, мов літечко, на черінь просунеться, стоїть – красується. З печі – на блюдо, їжте мене, люди, на здоров`ячко. (Коровай)
Пісня про жито.
Я був у полі…
Визріли хліба,
Згинали над шляхами буйні гриви.
Степи стояли в сонячних шапках,
Чекали жнив пшеничні й житні ниви.
Яскрились обважніли колоски,
Мов золота висока чиста проба.
Шуміли в них пісень живі рядки
Натхненого поета й хлібороба.
Я був у полі…
Тішивсь на токах
Багатим повнозерним урожаєм.
Він ратая з села й робітника
Порадує пахучим короваєм.
Пахучий хліб на нашому столі –
То виборов радощі родинні.
Пахучий хліб – то щедрий дар землі
За труд і розум доблесній людині.
Пахучий хліб –
Цілющий скарб життя,
Його неперевершена владика.
Він – наша гордість, наше майбуття,
Він – наша творчість, і мета велика.
Ведучий. Є у нашого народу ще один прекрасний звичай, пов’язаний із
жнивами. Це обжинки, своєрідний вінець жнивам. Завершуючи
косовицю, залишали на обочині поля жмут колосся, яке називали
«бородою». Підв’язуючи пучечок червоною стрічкою, оздоблювали
квітами, а вершок надламували, щоб колосся схилилося долі, як
подяка щедрій ниві. В підніжжі клали окраєць хліба й дрібок солі, а
подяка засівали вим’ятим з кількох колосочків зерном клаптики
землі, приказуючи: – Сійся – родися, жито-пшениця, всяка пашниця,
краща ніж той рік!
Ведуча. Після цього жінки йшли до снопів, витягували колосочки і робили з
них квітку – китицю, сніп-рай або ж плели волосяний хрест і несли в
село. Ці атрибути ставили на покуті – місце, де мають перебувати
душі покійників та добрі польові духи. Дівчата ж вибирали з-поміж
себе найкращу дівчину – «княгиню», вона ставала в коло, клала на
ліве плече серпа, брала у праву руку цурку і опускала голову.
Найповажніший жнець обв’язували її перевеслом з житніми
колосками, одягав на голову вінок. Всі учасники обжинок повільно
залишали лан, співаючи обжинкових пісень.
Пісня про рушник.
Оддзвеніли поля зрілим колосом.
Степові пропливли кораблі.
А зерно золотим грає полиском,
І від того ясніш на землі.
Мир ужинком твоїм за поручиться,
Краю рідний, це наш уражай –
На цвітнім рушничкові Славутича
З український ланів коровай.
Оддзвеніли поля зрілим колосом,
Бачать в снах степові кораблі,
Які ідуть криголами до полюса
Теплоходи ідуть круг землі.
Ведуча. Україна славиться на весь світ своїм диво-короваєм. Кожне село,
кожний хутір має своїм традиції та секрети випікання хліба. Хліб
пекли зазвичай у суботу, розраховуючи так, щоб до наступної
випічки його вистачило на сім’ю. Супроводжувалось випічка цілою
низкою ритуальних дії. Деякі з них дійшли до наших днів.
Наприклад, такі: не можна пекти хліб у п’тницю та неділю, не
можна стукати коритом чи діжей для хліба та бити по ньому руками,
хліб треба качати до себе (тоді і сім’я буде при ньому). Хліб можна
пекти з пшеничного, житнього борошна або з їхньої суміші. Крім
хліба, що випікався для щоденного споживання, печуть ще обрядовий
хліб: весільний коровай, калачі та буханці для поминальних обрядів. Щоб хліб вдався, треба бути у хорошому настрої, не сперечатися, не сваритися.
Яйце розіб’є, білком помаже,
На дерев’яну лопату – та в піч,
І тріскотітиме іскрами сажа –
Мініатюра зоряна ніч.
На хмелі замішаний, видме груди,
Зарум’янілий, круглий на вид.
Скоринка засмалена жаром буде,
Аж розіграється апетит.
Пісня про коровай.
Прислів`я та приказки про хліб
Не страшна біда, коли є хліб та вода.
Лежачого хліба ніде нема.
Сій вчасно – вродить рясно.
Посій упору, будеш мати зерна гору.
Не кожух гріє, а хліб.
Яка пшениця, така й паляниця.
Земля – годівниця аж парує, та хліб людям дарує.
Поганого хліба немає – погано, як нема хліба.
Ведуча. У наших предків хліб завжди символізував добробут, гостинність
господарів, сприяв продовженню роду. Шматочки чи крихти хліба
не викидали у відходи, а віддавали птиці, тваринам. Хліб, який упав,
слід було підняти, очистити, поцілувати і з’їсти, а при зберіганні хліба
має лежати у такому положенні, в якому саджали його в піч, –
перевернутий хліб вважався поганим знаком. Здавна вірячи у магічну
силу хліба, його прикріплювали – це було запорукою доброго врожаю.
На захист хліба
Юначе мій, чиєїсь мами сину.
Зодягнений на джинсовий мотив, –
Я аж завмер, коли ти… півхлібини
«В дев’ятку» натреновано вгатив!
Солоним потом заливає спину…
Футбол, як бачиш, – не солодка гра!
Перепочинь, та поговорим, сину,
Бо є про що. І вже давно пора.
Я просто, не домішуючи меду,
Скажу: коли ти замахнувсь ривком.
Ударить хліб, твоя весела кеда.
Мені під серце влучив носком.
Ти вдарив так, що потемніло в оці.
І по державні крайні рубежі
У всіх, що пухли в сорок шостім році,
Від жаху похололо у душі.
І у батьків, які на полі ратнім
Ділили хліб, мов долю у бою,
Відкрилися старі солдатські рани
І заболіли в смерті на краю.
І в матерів, коли ти через луки
Котив хлібину, як футбольний м`яч,
Так застогнали, затужили руки,
Немов по них ти потоптавсь навскач.
Бо всі ми з хліба виростали, сину,
Із праці, себто – чуда із чудес, –
Яка нас охрестила на людину,
Піднявши з чотирьох до піднебес.
Нас кликав хліб на добре, чесне діло,
До братнього, трудящого коша.
Ми в нім шануємо не тільки тіло,
І я тобі сказати чесно мушу:
Ти можеш лущить м`яч, немов горох,
Але коли вже замахнувсь на душу, –
Дивись, щоб не спіткнутвсь… на чотирьох!
Притча про хліб
Якось один чоловік знайшов велику грудку золота. У своєму господарстві він, звичайно, не міг його застосувати і вирішив продати, але боявся продешевити. І пішов чоловік до мудреця з проханням допомогти визначити вартість золота. І сказав йому мудрець:
- Ти що – небудь сьогодні їв?
- Нічого не їв.
- А вчора?
- І вчора не їв.
- А позавчора?
- Позавчора їв.
- От коли поголодуєш три доби, своє золото віддаси за шматок хліба.
Уміймо цінувати не примарне, а справжнє наше багатство – хліб. Кожного разу, беручи в руки запашну скибку хліба, згадуймо його творців. Шануймо їхню працю!
Ведуча. Ми сьогодні говоримо про рідну землю. І про творців життя на
землі, творців краси земної. Ми поговоримо про людей
найдревнішої професії на землі – хліборобів, людей, які не звикли
до шани та для яких став звичним повсякденний важкий труд біля
землі, бо творення хліба – справа дуже і дуже нелегка.
Рідна земле моя,
Я листок твій зелений…
Пісня в шелесті трав,
Промінь сонця в росі.
Я з грудей твоїх п`ю,
Україну, натхнення,
Я спішу до землі,
Що цвіте у красі.
Скільки світлих доріг
Ти для мене відкрила
До високих зірок
У широкі поля,
У мене твоя кров,
У мене твоя сила,
Найдорожча з усіх,
Рідна земле моя!
Земле наша мила,
Горда і велична,
Ти для всіх колиска рідна і одвічна.
Засівайся,земле, не слізьми і кров`ю,
А засівайся, земле, щастям і любов`ю,
Щоб жита рясніли
Щоб цвіла калина,
Щоб ростила мати хлібороба – сина.
Ведучий. У добрий час, засіваючи землю зерном, хлібороб сіє щастя й
добробут у кожній сім`ї, сіє мир на землі.
Хліб – основа нашого життя,
Хліб – народна міра всіх щедрот,
Хліба доторкаючись дитя
Вперше відчуває свій народ.
3 – дівчина.
Всі слова на світі замалі,
Щоб, як хліб, дзвеніти з краю в край.
Хай щодня на вашому столі,
Наче сонце, сяє коровай!
Нехай же з року врік, і з роду в рід.
Не буде хліборобам переводу.
Хай слава їхня вічно не заходить,
Аж поки сонце ллє на землю світ.
Благословена борозна
Дощами щедрими полита.
О, Земля сонячна моя,
Вінчайся колосом і цвітом.
Довіку, земле, молодій
На радість нам і нашим дітям.
Хвала людині трудовій,
Хвала рукам, що пахнуть хлібом!
Усе по колу: оранка, сівба,
Турботи від врожаю до врожаю.
Земля батьків од краю і до краю –
Опора наша, віра і судьба.
На ній звікуєм, в неї перейдем,
І можна, певне, цілий світ змінити,
Але незміна хліборобська суть –
На щастя, на долю, на завтрашню днину.
Цей скарб України – Батьків заповіт.
Сієм щедро, сієм рясно,
Сієм радість, сієм щастя,
Засіваєм світлицю –
Хай росте овес, пшениця.
Хай здіймаються росточки,
Хай ростуть сини і дочки.
Хай на зміну вирозтають
Творці нового врожаю.
Хай шумить коллося в полі,
Хай цвіте щаслива доля.
Сієм, сіємо зернята,
Щоб земля була багата.
Ведучий. Щедра і благодатна рідна земля, на якій зростають покоління за
поколінням невтомні трударі з мозолостими долонями, завжди
готові до трудових подвигів в ім`я рідного краю.
Доки праця радує десниці,
Й смак солодкий в рідної водиці,
Певен я – не висохнуть криниці
Ті, які копали ще діди.
Ще ми хазяї на ріднім полі,
Ще умієм сіять і орать.
Не дамо сум`яттю і недолі
Та козацькі душі осідлать.
І не слід із відчаю журитись,
Бо, поки буя вишневий цвіт,
Буде жить, не може загубитись
На землі наш хліборобський рід.
Ведуча. Хліб – це життя. Так вважають трударі землі. І саме так є воно
насправді. З глибини віків прийшов до нас хліб. Він батько всіх
земних цивілізацій. У нього сила людства і його прогрес.
Ведуча. Хоч би де людина трудилася: у місті чи в селі, на суші чи в морях
або на повітряних трасах – всі ми голосом серця поєднані з тими,
хто годує країну, чия невсипуща доля – літо і зиму – в полях, у
цехах, під відкритим небом.
Ведуча. Їм, майстрам – хліборобам, вклоняємось і в будні, і в свята. Їхню
любов до землі несемо у книги, в поеми. Адже хвала людині –
творцеві, хвала життю.
Пахне хліб!
Як тепло пахне хліб!
Любов`ю трударів і радістю земною.
І сонцем, що всміхалося весною.
І щастям наших неповторних діб.
Духмяно пахне хліб!!!
- Не кидайсь хлібом, він святий, –
В суворості ласкавій бувало каже дід
Малечі кучерявій.
- Не грайся хлібом, то ж бо гріх,-
Іще до немовляти,
Щасливий стримуючи сміх,
Бувало каже мати.
Бо красен труд, хоч рясен піт,
Бо жита дух медовий
Життя несе у людський світ
І людські ріднить мови.
Хто зерно сіє золоте
В землі палку невтому,
Той сам пшеницею зросте
У полі вселюдському.
Хліб! У пошані до нього
Схилімо низько чоло.
Хліб! Це святіше святого,
Сонце, життя, і тепло.
Пісня. Презентація.
Leave a Reply
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.