4 – Б класі святкували свято св. Валентина

4 – Б класі святкували свято св. Валентина: вирізали сердечка, вітали один одного, створили стінгазету «Все в житті треба робити серцем», а потім задумались: «Яке серце у вчителя? Коли радіє чи, може, плаче? Якого розміру «валентинку» подарувати?» Адже про це мовчить навіть інтернет.І тоді провели експеримент: кожен учень проаналізував чим радував і чим засмучував свою вчительку. Від «валентинки» відщипували шматочок вчительського смутку… А мені пригадався такий  сюжет…

Цей зимовий лютневий ранок був незвичайний: сніг порипував неймо-вірними морозяними ритмами, світанкове сонце своїми промінчиками невблаганно провіщало наближення довгоочікуваної весни, ритми серця вигравали мелодії любові і добра… Цими почуттями хотілося ділитися до безмежних широт…

Зимовою стежиною до школи йдуть два юнаки, один з яких голосно ділиться про проведені весело святкові дні…

• Ой, ще би продовжити канікули! Так весело та гарно було…А тут знову повертайся і вислуховуй вчителів про те, чого в житті немає, бо світом керує «бабло» і зв’язки.
• Чому ти так судиш? Вчителі для тебе стараються і віддають частиночку свого серця…
• Хто виміряв на вазі цю часточку?- заявляє зухвалий хлопчисько.- Скільки «баксів» коштує їхня сердечність?
• Ти неправий, друже, тому що баксами не зміряти повсякденну безкорисну любов, яку передали нам вчителі. Існує версія, що вага серця вчителя кожного року зменшується, залишаючись часточками в його учнях…

Скільки вчительських сердець пішли в «невагомість», віддавши всі енергетичні ресурси своєї любові своїм учням – захисникам українських кордонів від зловіщої орди, і яка біль вчительських сердець , коли по них стріляють байдужістю, невдячністю і забуттям…

Холодний лютневий сніг виблискував незвичним сяйвом, яке давало надію , що крига невдячності і байдужості, рано, чи пізно, розтане перед теплом добра і любові. Наскільки швидко пройде криголам по черствих людських душах залежить від теплоти наших сердець.