Вчитель: Семчишин Г.Л.
Скачати
| Реклама | |
| Скачати |
Вірш «Колиска вітру»
Де джерело кришталеве б’є,
В синіх горах дивне місце є.
Там юний вітер юність відродив,
В колисанці гойдається своїй.
Цілу ніч я з вітром колихався,
Він зі мною аж до хмар злітав.
Я йому казки розповідав,
Він мені свої пісні співав.
На світанку босий я іду
І додому стежки не знайду.
Мене мій вітер в полі переймав
І на прощання ніжно обіймав.
Цілий день із вітром ми прощались,
Поки темний вечір не настав.
Я йому казки розповідав,
Він мені свої пісні співав.
В-ий: Чарівний край Черемоша й Прута…Саме тут, на Буковині, в Кіцмані 1949 року народився талановитий композитор Володимир Івасюк.
В-ча: Родина Івасюків – мов би осколок кришталю на брудному тодішньому тлі.
Батько – Михайло Григорович Івасюк, учений, письменник, автор історичних романів з української минувшини , згодом доцент кафедри української літератури Чернівецького університету, вільно володів шістьма мовами.
Мати – Софія Іванівна Івасюк. Все життя працювала шкільним педагогом.
В-ий: Батьки справили величезний вплив на виховання сина, формування в нього естетичних смаків. Коли Володі виповнилося чотири роки, вони подарували йому мандоліну, а він випросив ще й скрипку. Займатися музикою в Кіцмані було неможливо аж поки Михайло Григорович не зібрав 110 підписів батьків Кіцманських дітей із проханням відкрити в містечку дитячу музичну школу. Одними з перших її учнів стали Галя і Володя Івасюк.
В-ча: Натхненником творчості Івасюка впродовж усіх років був його викладач Юрій Миколайович Візнюк. Саме він благословив у люди й перші твори 17-річного юнака.
В-ий: Коли Володя був маленьким, батько написав для нього вірш-колискову.
Слова Михайла Івасюка «Колискова».
Ти спи, любий сину, в щасливому сні,
Довкола нас тиша і місяць в вікні.
Торкається шибок лиш сяєво зір,
Шумить десь далеко смарагдовий бір.
Й від озера лине поклін комиша…
Тебе покриває мій зір і душа.
Хай ніч, любий сину, снує срібний шовк.
Ти спи — на сторожі безмежна любов.
2
В-ча: Мине небагато років і вже люблячий брат Володя Івасюк напише колискову для своєї сестрички Оксаночки.
«Колискова для Оксаночки»
Вітер вже нахмурив чорні брови,
Сад затих до ранку, присмирнів.
Під крилом блакитної любові
Спи, дитя, в діброві снів.
Люлі, ластівко, люлі, радосте,
Срібний мій дзвіночку.
Хай твоя весна і в житті, і в снах
Продзвенить струмочком.
Всюди спокій, радіо замовкло,
Птиці снять про небо у гнізді.
Зорі вкрили сяйвом, наче шовком,
Золоту твою постіль.
В-ий: «Буковинка» – саме так назвав дев”ятикласник Володя Івасюк свій перший гурт, який створив у 1965 році у своєму рідному Кіцмані. Джерелом натхнення для Володимира Івасюка завжди була незбагненна краса рідної природи та народна музична творчість.
В-ча: За спогадами батька, Володимир якось сказав про народну музику: «… Кожна пісня – це перлина. Я не розумію, як можна вважати себе музикантом або просто культурною людиною і не знати українського фольклору. Мрію стати композитором, тому визбирую все прекрасне, створене народом, щоб мати в душі якусь основу для своїх творів. Без народного грунту я – ніщо. Для мене український фольклор – підручник, написаний геніальним автором.
В-ий: Пісня була його любов”ю, його життям . У тій своїй безмежній любові не зраджував і завжди відстоював раз і назавжди обрані мистецькі позиції художника, підказані його джерелами.
Вірш «Фантазія травневих ночей»
У ночі травневі наснилась мені
Моя добра зірка,
І світ весь засяяв, і стало в душі
Так радісно, так зірно.
Здається, ввійшов в мої дні весняні
Бентежний неспокій.
І всюди святково на рідній землі
Дзвенять мої кроки.
Мабуть, в житті призначено
Шукати всім зорю ясну
Й нести її в очах і снах
В свою завітну далину.
3
Минають роки і зростають в мені
І радість, і муки…
Піднімусь угору і зірку візьму
Схвильовано в руки.
Мов долю жадану, її понесу
У дім свій зелений —
Хай щедро осяє всі думи мої
І щастя пісенне.
Пісня « Я піду в далекі гори »
В-ча: У 60-ті роки на Україні тільки зароджувались вокально-інструментальні ансамблі. Один з них – аматорський колектив Вижницького будинку культури «Смерічка» , створений також великим ентузіастом естради Левком Дутківським, і став для Володимира Івасюка творчою лабораторією.
В-ий: Мине кілька літ і Володимир в одному з інтерв”ю у пресі скаже: « своєрідний стиль виконання й талановите трактування фольклору полонили мене, коли я вперше почув ансамбль на сцені. В « Смерічку» я приніс свої перші пісні. Ними були незабутні « Червона Рута» і «Водограй».
В-ча: Справжнє свято Володиної музики й пісні 13 жовтня 1970 року. Пополудні з театральної площі чернівецька студія транслює на всю країну. Поряд з іншими піснями і твори Володимира – «Водограй» і « Червону Руту».А у 1974 році на фестивалі в місті Сопот , пісня «Водограй» отримає Гран-прі і стане першою українською піснею, яка прозвучала на міжнародному фестивалі.
В-ий: Ці пісні називають символом української естради . Та, навіть більше, вони стали національним символом , як калина і тополя, як Дніпро й Карпати, і , безперечно є символом душі її автора. Вірші «Червоної Рути» Володимир Івасюк написав, узявши за основу старовинну грецьку легенду про міфічну квітку та поєднавши її з гуцульським повір”ям про те, що рута раз на двадцять років зацвітає червоним цвітом і приносить щастя тому, хто її знайде.
Вірш «Моя пісня»
Коли поїдеш, любий друже,
Із краю гір, шовкових трав,
Візьми з собою мою пісню —
Я в неї щастя наспівав.
І де б не був ти, пісня стане
Повік подругою тобі:
У радості осяє ніжно,
Розрадить в горі і журбі.
Від пісні квітнуть у житті
Троянди білі і рожеві,
І мрії про красу й любов,
Як сонечко в ясному небі.
Як сонечко в ясному небі.
4
І ти згадаєш світлу юність
Серед Карпатських синіх гір,
І буде вічна наша дружба,
Мов сяйво вечорових зір.
Коли поїдеш, любий друже,
Із краю гір, шовкових трав,
Візьми з собою мою пісню —
Я в неї щастя наспівав.
В-ча: Тож замислимось над цим феноменом, над цим буковинським самородком. Який став справжнім явищем нашої культури. Вже однієї «Червоної Рути» достатньо , щоб твердити так. Цей твір – піднесене освідчення в коханні , пісня вірності й людської шляхетності.
Пісня «Червона Рута»
В-ий: Осінь 1970 року щедра на події. Володимир здобуває друзів. Зав”язується міцна дружба з солістами «Смерічки» : Василем Зінкевичем, Назарієм Яремчуком. При Чернівецькій філармонії створено вокально-інструментальний ансамбль «Червона Рута». До цього колективу запросили випускницю Чернівецького музичного училища , співачку Софію Ротару.
В-ча: У 1971 році в Карпатах був знятий фільм «Червона рута». Це був перший музичний фільм.
В-ий: Задум «Водограю» навіяв Володимиру Косівський водоспад Гук. Ця пісня – вираз нестримного буяння молодості , нев”янучої, жагучої, як справжнє буковинське весілля.
Пісня «Водограй»
В-ча: Навесні 1972 року починається Львівський період у житті Володі: він переїжджає до Львова, де стає студентом підготовчого композиторського факультету консерваторії та закінчує 4-й курс медичного університету.
Вірш «Вогні Львова»
Сьогодні в нас побачення зі Львовом;
Вдягнем святковий одяг і підем.
Хай вулиці своє нам скажуть слово,
Нехай нас вечір містом поведе.
Послухаєм, про що шепочуть клени,
Про що шумить в задумі Стрийський парк.
Можливо, що про тебе і про мене
Свою він пісню нам приносить в дар.
Чи знаєте ви тихі львівські вечори?
Чи з милою їх зустрічали,
У сяєві зорі вечірньої пори
Знайоме місто знову відкривали?
До нас історія підійде поруч,
Довірливо прихилить стрімкість веж.
І, як в легенду, ти на Княжу гору
Своє кохання гордо пронесеш.
5
Нам усміхнуться, наче очі, вікна
Нових кварталів молодих будов,
І блиск вогнів, і далина блакитна
Вестимуть нас у щастя, у любов.
В-ий: Розширюється коло мистецьких знайомств. І праця, невтомна праця. Створює безліч пісень.
Вірш «Відлітали журавлі»
Відлітали журавлі від хати,
Глянула услід старенька мати.
— Ой журавлики, чи з вас хто знає,
Де мій син єдиний спочиває?
Бо у світ широкий ви літали,
Де колись бої важкі лунали.
— Ой журавлики, мені скажіте,
Де ще гинуть материні діти?
— Ой журавлики, скажіте,
Де ще гинуть материні діти?
Пісня «Балада про мальви»
Вірш «Батьківщино моя»
Батьківщино моя,
Зореносна моя,
Бачу, правда твоя
Над віками сія.
Чую, слава моя,
Наче сонячний дзвін,
Крізь сторіччя луна
У серцях поколінь.
Бери очі й мої,
Щоб видніше було.
Бери слово й моє,
Щоб ясніше було.
Бери кроки й мої,
Коли йдеш уперед.
Бери мрію й мою,
Коли мрієш про злет.
Бери руки й мої,
Щоб багатшою стать,
Клади молот у них,
Щоб міцнішою стать.
6
Батьківщино моя,
Коли прийде гроза,
Дай їм зброю також,
Щоб грізнішою стать.
В-ча: Володимир дуже любив і шанував своїх друзів-співаків – людмилу Артеменко, Василя Зінкевича, Назарія Яремчука, Павла Дворського,- усі вони відгукнулися на поклик пісні, яка заполонила їх романтичною піднесеністю, свіжими новітніми мелодіями.
В-ий: В одному зі своїх численних інтерв”ю, народна артистка України Софія Ротару зізнається: «Я вихована на народних піснях, у них мій корінь. А тут раптом потягнуло на естраду. Я боялася, три роки чогось чекала. І ось, з”явився він, «мій композитор» Володимир Івасюк із «Червоною Рутою». Він показав мені дорогу до пісні.
Вірш «Стоїть пшениця, як Дунай»
Стоїть пшениця, як Дунай,
Дорога біла в поле кличе,
А ти від мене не ховай
Своє замріяне обличчя.
Я тут стояв колись сумним,
Коли прощався з нашим полем,
Та сум розвіявся, як дим,
Бодай не снився нам ніколи.
Бринить на колосі роса,
Десь птаха стомлено кигиче.
Кохані очі — небеса,
Волосся — золото пшеничне.
У полі свій сріблястий май
Зіркам показує тополя.
Стоїть пшениця, як Дунай,
Стоїть любов моя край поля.
Пісня «Чебреці»
В-ча: 1973 рік багатий на незабутні події. Володимир складає на відмінно державні екзамени, отримує диплом лікаря і вступає в аспірантуру на кафедру паталогічної фізіології. Він працює на кафедрі, веде практичні заняття зі студентами. Хоч і довго просиджує над підручниками усе ж йому залишається вдосталь часу для творчої роботи і відвідування лекцій у консерваторії.
В-ий: Тоді ж він знайомиться з талановитим Львівським письменником Романом Кудликом, спілкується з ним, і з часом пише кілька яскравих пісень на його слова.
В-ча:Він щасливий і окрилений!
Назарій Яремчик сказав:
« Коли закінчуються розмови, починається пісня. Володя був її творцем. Я бачив у піснях його душу, вона здається мені блакитноокою. Такою, як сам Володя. Його пісні – душа. А для співака пісня – це крила.»
7
В-ий: Софія Ротару про нього говорила так:
«Володимир Івасюк був одержимий піснею. Він був глибоко переконаний, що наш світ, створений для того, аби в ньому лунала музика добра, миру, злагоди між людьми. Знав, що без тієї одержимості нічого значущого не звершити в мистецтві. « Крило стає крилом тільки під час лету» – це був афоризм, який він часто повторював».
Вірш «Зимова казка»
Ніч зимову іскристу закликаю, зову,
Щоби казка сьогодні нам збулась наяву:
Принеси мені чарів, я прошу, принеси,
В сніговому серпанку, в мерехтінні краси.
Ти мене задивуєш, зачаруєш мене,
Як снігуронька чудом голубим промайне,
Як снігуронька прийде, чи любов це моя
У кружлянні сніжинок, мов зоря, засія.
Буду тебе я звати, щоб нікуди не йшла,
Буду я думку гадати — чи насправді була,
А чи, може, майнула, усміхнулась мені —
І не буде здаватись, що це в казці, у сні…
Пісня «Я твоє крило»
В-ча: Його лірика досі заворожує серця закоханих.
Вірш «Запроси мене у сни»
Йдуть літа — то не біда,
Тільки іноді шкода,
Що в мереживі доріг
Я знайти тебе не зміг.
Запроси мене у сни свої,
В ті, що досі не збулись.
Запроси мене у сни свої,
В ті, що збудуться колись.
Запроси мене у сни свої,
Хоч на мить та запроси.
Запроси мене у сни свої,
Тугу в серці погаси.
Сніг на скронях — не печаль.
Та не раз проймає жаль,
Що я в плині днів не зміг
Розтопить між нами сніг.
Запроси мене у сни свої,
В ті, що досі не збулись.
Запроси мене у сни свої,
В ті, що збудуться колись.
8
Запроси мене у сни свої,
Хоч на мить та запроси.
Запроси мене у сни свої,
Тугу в серці погаси.
Вірш «Калина приморожена»
Що в гаю стоїть калина приморожена:
Сік червоний став солодким — був гірким.
Це й мені таке кохання наворожене,
Що я маю на мороз піти із ним.
Ой моя дивна доле,
Це не сльози, не болі,
Не благання дівочі,
Не дівочі жалі:
Просто знаю, що маю
Розцвісти серед гаю,
Червоніть на морозі,
А не гіркнуть в теплі.
Білим снігом всі стежини запорошені,
Там калина необламана, густа.
Це й мені мороз і сонце наворожені —
Хай примерзнуть неціловані уста.
Ой же ти, моя любове наворожена,
Виростаєм серед гаю ти і я.
Милий знає: я калина приморожена,
Я солодка і гірка — навік твоя.
В-ий: Його серце завжди було відкрите для дружби, очі завжди горіли від любові, його талант полонив мільйони.
Вірш «Мандрівний музика»
Привіт дорогам в ріднім краю
Й небу, що кличе нас в зореліт,
Шелесту лісу, шепоту моря,
Людям і птахам — щирий привіт.
Груди відкриті, очі в блакиті,
Звуків у серці — цілий океан, —
Всі вони, наче ягоди з грона,
Линуть весільно на мій нотний стан.
Я — мандрівний музика, друзі,
Славлю кохання, сонце, весну.
І чи я в щасті, і чи я в тузі,
З струн моїх лине спів вдалину.
Пісня «Два перстені»
9
Вірш «Не стань печаллю…»
Не стань печаллю у моїм житті,
Не сійся смутком на моїй путі,
Бо смуток може болем прорости, —
Невже, невже хотіла б того ти?
Тебе благаю і тебе кляну,
Тебе, як долю, я не омину,
А долю можна тягарем нести, —
Невже, невже хотіла б того ти?
Не будь сльозою на моїх літах,
Не дай, щоб усміх спогаду зачах,
Бо спогад може тужно відплисти, —
Невже, невже хотіла б того ти?
Тобою марю і тобою сню,
Моя любов — як полум’я вогню,
А полум’я вдвох треба берегти, —
Невже, невже не хочеш того ти?!
Пісня «В ріку перероста дзвінкий ручай…»
В-ча: У своїх спогадах «Дума про Вічність» Роман Кудлик пише: «Володя був небагатослівним у розмовах, говорив, добре виважуючи кожне слово. Він був інтелігентом у найвищому розумінні цього слова. Ерудиція, тактовність, доброзичливість до співрозмовників, стриманість і аргументованість у дискусіях, – таким його знав не тільки я».
В-ий: Орфеєм синіх гір називав Назарій Яремчук Володимира Івасюка. А Василь Зінкевич написав про Володимира так:
«Він…дав урок сучасникам , …як треба оберігати своє й не потрапляти під хвилинне, затуманене чужим…Володя завжди стояв вище моди, він був у часі, його чув, сказав від імені свого часу»
Вірш « Нестримна течія »
В мріях я була завжди твоя,
В мріях ти завжди був мій,
Та часу течія, нестримна течія
Змела сліди тих мрій в душі моїй.
Зникло наше бути чи не бути,
Ген за гори з журавлями одпливло,
І тепер не знаю, як забути
Те, чого ніколи не було.
Щирий сміх торкався вуст твоїх,
Щирий сміх, як перший сніг,
Та днів нестримний біг, та днів нестримний біг
Змести повік не зміг той перший сніг.
10
Зникло наше бути чи не бути,
Ген за гори з журавлями одпливло,
І тепер не знаю, як забути
Те, чого ніколи не було.
В мріях я була завжди твоя,
В мріях ти повік був мій,
Та часу течія, нестримна течія
Лишила давній біль в душі моїй.
Пісня «Відлуння твоїх кроків»
Вірш «Повіяв буйний вітер..»
Повіяв буйний вітер із-за гір,
І тане сніг, немов горить папір.
Біжать струмки, біжать серед зими
По тих стежках, куди ходили ми.
То не весна — не вір струмкам, кохана,
Бо теплий вітер в січні, то омана —
Ще будуть заметілі, ще будуть сніговії,
Не вір вітрам, бо квіти їм не вірять.
Прийде весна і всюди крига скресне,
Не вір вітрам, не вір словам облесним.
І буде наша зустріч за зимою,
Ще буду я з тобою, ти — зі мною.
У небі вітер накосив дощів,
Сказати я тобі давно хотів,
Аби слова, холодні та гіркі,
В далеке море занесли струмки.
Повіяв буйний вітер, заспівав,
Я ще не все, не все тобі сказав.
Поклич мене — я по тонкім льоду
До тебе знов дорогу віднайду.
Пісня «У тебе любов одна»
В-ча: Пісні злітають лихоманкою одна за одною з клавіатури інструмента. Це глибоко патріотичні пісні, роздуми про життя і неспокій людини у сучасному суспільстві…
В-ий: У інших йдеться про красу і велич почуття любові.
11
Вірш « Елегія для Марії»
Мадонні незнаній
Віками лунали
Органні хорали
В густі небеса.
А я тебе знаю,
Тебе я кохаю,
Люба Маріє!
Вийди, моя мила,
Все нічка накрила,
Тільки місяць і зорі
В блакитному морі
Чекають на тебе,
Чекаю і я.
Долею стань, мила,
Піснею стань, мила,
І хай вітряна осінь
З димовими косами
В танку нас кружляє,
Як двоє птахів.
В симфонії дивній
Осінньої ночі
Я чую твій шепіт,
Що кличе мене.
І серце у грудях
Співати так хоче,Люба Маріє!
Я приніс, Маріє,
В очах свої мрії,
Щоб віддать їх, кохана,
Мов проліски ранні,
Тобі, незрівнянній,
Єдиній, тобі.
Долею стань, мила,
Піснею стань, мила,
І хай вітряна осінь
З димовими косами
В танку нас кружляє,
Як двоє птахів.
Пісня «Золотоволоска»
В-ча: У період перебування у Львові творчі досягнення Володимира увінчуються тим, що його висувають на здобуття комсомольської премії імені Миколи Островського за музику до вистави Олеся Гончара «Прапороносці». Він ще не знав, що цей твір стане його своєрідним реквіємом.
12
В-ий: Фірма «Мелодія» випускає платівку-гігант «Софія Ротару співає пісні Володимира Івасюка», а видавництво « Музична Україна » випускає у світ збірку його пісень. У Львові Івасюк пише понад сім десятків пісень, романсів, балад, які стають окрасою його творчості.
Вірш «Наче зграї птиць..»
Наче зграї птиць, роки ідуть —
Я спішу за ними в дальню путь.
Хочу я повік струмком гірським
Злитись з морем пломінким.
Хочу я повік струмком гірським
Злитись з морем пломінким.
Бо те море — диво на землі —
Колихає білі кораблі,
В мужнім голосі його сія
Юність і любов моя.
В мужнім голосі його сія
Юність і любов моя.
Хочеться, аби морська блакить
Проливалась в серце кожну мить
І щоб був щасливий кожен день
Для моїх дзвінких пісень.
І щоб був щасливий кожен день
Для моїх дзвінких пісень.
В-ча: 18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли в Брюховецькому лісі, недалеко від Львова.
Батько: «До кого поїду. До кого полину, кому я розкажу Печаль свою сину?!…»
В-ий: Ці рядки з поетичної книжки батька композитора Михайла Івасюка. Дуже б хотілося сьогодні взяти у нього інтерв”ю. Але…
Батько: «На світі сина любого не стало…і вже і він із небом поєднався. Та при житті «від розпачу нанизуючи крізь запону сліз рядки» складав елегії…
І не раз запитував себе: «куди ж сховатись мені в моїй тузі – від згадок. Як птахів на темнім галуззі, й людей, що спитають: де ж син твій чудесний, що в нашому серці розбуджував весни?!…»
В-ча: Він побивався в тузі і не знаходив відповідей. У глибокому відчаю й народжувались ці сумні рядки:
Батько: «Що маю робити, як маю пізнати той шлях таємничий до чорної хати?!»
«Уявляю себе то тінню серед поля від кволої хмарки, то листком пожовклим, що впасти спізнився з осінньої гілки…Та йшов і йшов крізь спогади до сина…а ночами знову прокидався і навмання ступав «твердим камінням спогадів» …Та на вічне «чому» шукав і не знаходив відповіді: «чому це, сину, осліпла і оглухла смерть насунула свій чорний перстень на палець твоєї музичної руки?»…твоє життя текло , мов річка молода в рожевім полум”ї весною. Чому дихнув на нього чорний вітер смерті?! »
13
В-ий: Не раз і не два батькові хотілося викричатись. У 1979 році Михайло Івасюк «викричався» у ці сумні рядки:
Батько: «На почорнілому папері, аби вони, незграбні й кволі. Ввібрали у свої обвуглені слова і звуки мої, і нестерпні болі й хоч крапельку розлуки».
В-ча: Цієї весни Володимиру Івасюку виповнилось б шістдесят. У березні… І вже минає тридцять років від дня його трагічної загибелі.
В-ий: Ховали Володю 22 травня. Дубову труну, яку прибрали калиною і рушниками, хлопці несли на раменах. Це була небачена на ті часи процесія, – непокора владі, режиму.
В-ча: Коли труна пливла до Личаківського цвинтаря і злива квітів встеляла останній його земний шлях, важкими кроками ступали львівською бруківкою десятки тисяч людей, його істинні друзі і побратими за життя і дотепер.
В-ий: Не соромився сліз Назарій Яремчук, з Волині примчав Василь Зінкевич, з Києва прибув Юрій Рибчинський. І коли біля ями поставили труну, всі чекали якусь мить : хто вийде наперед і скаже перше слово.
В-ча: Той перший крок зробив і перше слово мовив Ростислав Братунь, що коштувало йому посади голови Львівської організації спілки письменників.
В-ий: Народ ховав свого співця, який чесно і віддано служив йому. Повертаючись до спогадів про сина, Михайло Івасюк вірував:
Батько: «твої благословенні тридцять років не стануть жовтим листям, що люди спалюють увосени…»
Вірш « Остання зустріч з Орфеєм »
Мабуть, той звичай в наших генах –
І нерозумний, і сумний –
Вважають, що геній – ще не геній,
Коли він поруч і живий.
А був уроджений він геній,
Як Моцарт, Гейне, як Єсенін…
І та ж страшна, зловісна сила,
Його, як їх в свій час давила!
Все це ми добре зрозуміли,
Як склав співець свої вже крила…
Тож най цих спогадів рядки
Хоча би стрічкою тонкою
Вплетуться в Пам”яті Вінки
Над ранньою Співця труною.
Щоби палало невгасимо
Нам у віках ім”я Його,
Орфеєм ніжним України
Назвав народ Співця свого.
14
І вірю я, що у висотах,
Де чистих душ слід не зника,
На чарівній, космічній ноті
Бринить «Зоря ІВАСЮКА».
ЇЇ поки що астрономи
Не віднайшли, але знайдуть
І у реєстр нових поповнень
Під іменем цим занесуть!
Яка б нас не гнітила скрута,
Та виживе наш рідний край,
Бо в нім цвіте ЧЕРВОНА РУТА
І грає в горах ВОДОГРАЙ!
Пісня «Пісня буде поміж нас»
В-ча: Володимир Івасюк прожив лише тридцять років. Але ті роки були напрочуд змістовні, осяянні мрією про добро і красу на землі.
В-ий: У житті він мав щастя від творчості і від того, що зла нікому не чинив, нікому не заздрив і невтомно працював для своєї доби і рідного народу. Ну, а пісня? Його пісня
Є І БУДЕ ПОМІЖ НАС!
Leave a Reply
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.