Будителі України: Т.Шевченко та М.Шашкевич

Будителі  України :
Т.Шевченко та М.Шашкевич

А Бог неспинний є у ласці своїй
І в доброті до племені людського –
Своїх посланників нам посилає знову,
Та не завжди свідомі ми є того…
Зеновій – Тарас Масний

1.Усім народом Господь посилає своїх посланників, пророків, добрих провідників протягом багатовікової історії. Та,на жаль, не завжди людство здатне їх помітити, зрозуміти,гідно оцінити,не завжди може правильно вгадати,що саме нам за їх посередництвом вказує Всевишній Творець. Кожен народ по-своєму сприймає і розуміє вказівки Божі, і кожен шукає для себе орієнтири-дороговкази в нашому земному житті.
Українцям, попри їх наповнену  випробуваннями долю, щастило мати численні постаті своїх співвітчизників, яких з плином часу всі визнають  справжніми пророками, яскравими світочами проведеного й правильного шляху. Життя й діяльність багатьох наших попередників учить нас, як маємо поступати, до чого прагнути… Треба лише неупереджено, з чистим серцем приглянутися до  їхніх діянь, повчань, закликів. До таких роздумів у своїй книзі «Дороговкази для українців» Лідія Купчик, котра у портретах-нарисах розповідає про справді особливих людей,самопосвятних, одержимих Духом, справедливо називає їх дороговказами.Таких в українців було чимало.Серед них дві геніальні постаті,котрі в народі називають Будителями України.Це М.С.Шашкевич(1811-1843 рр.) Т.Г.Шевченко (1814-1861 рр.) Вони жили,творили,діяли в один історичний період,але в різних частинах нашої багатостраждальної України. Саме на початку ХІХ ст. о М.Шашкевич розбудив український дух галичан, урятував від ополячення, першим заговорив до парафіян зрозумілою рідною мовою.Здається, сам Господь послав галичанам (причому в іпостасі душпастиря) Будителя,який зумів стати рятівником українського духу,української мови,гідності української нації.

І,мовби на продовження Божого плану порятунку українців, через три роки в іншій частині України, поневоленій чужою імперією,з”являється виняткова особистість,що теж стала на захист української нації, розбурхала уми й серця усього народу,як сучасників, так і наступних поколінь. У 1814 прийшов у світ Тарас Шевченко,який для всього світу став символом України.
Задумаймося, дорогі українці, чи достатньо застановляємося над значенням для історії України і нашого народу цих Великих Будителів українців,цих Пророків?Чи приміряємо їх заклики і заповіти до своїх діянь? Чи прислухаємося до їх порад, чи уміємо належно оцінити цю безкорисливу самопожертву в ім’я України і нації?
Задумаймося,застановімося,прислухаймося,цінуймо… Хіба ж не для цього нам послав їх Господь?

 

2. Український пророк, Кобзар, геній, основоположник нової української літератури та української літературної мови, патріот, громадський діяч Т.Г. Шеченко та священик, український письменник, поет – зачинатель нової української літератури в Галичині,  культурно – громадський діяч, палкий речник відродження західноукраїнських земель М.С. Шашкевич. Ці великі особистості спрямували розвиток України, становлення духовного обличчя нашого народу у правильне русло. У кожного з них своя нелегка доля…
Т. Шевченко і М. Шашкевич є вихідцями з сільських незаможних родин.
Сім’я Шевченків була у кріпацтві, Тарас рано лишився сиротою, поневірявся в наймах, служив і панів… Та доля подарувала на його життєвій дорозі добрих людей, котрі посприяли викупленню з кріпацтва, здобуванню освіти в Академії мистецтв. Через політичні переконання Т. Шеченко три рази на різний термін був засуджений на заслання. Це підірве його фізичне здоров’я, але не  зламає сильної волі дол життя і боротьби за Україну. 
Хоча батько М. Шашкевичабув священиком, їх багатодітна родина також жила у нестатках. Багато допомагав дідусь Роман Авдиковський, котрий мав великий вплив на Маркіяна. Навчався Шашкевич у Золочівській початковій школі, Бережанській гімназії, а згодом у Львівській духовній семінарії. Саме тут студент підірвав своє здоров’я через погані умови проживання. А потім упродовж усього життя
пронесе стражденний хрест важкої невиліковної хвороби. Та у немічному тілі, виснаженому хворобою і нестатками, горів невгасимий дух любові і безкорисливого служіння своєму народові.

3. Т.Шевченко без перебільшення був і залишається недосяжною вершиною в українській і єдиною з найвищих у світовій літературах. Творчість М.Шашкевича загалом є ще не зовсім вивчена,мало популяризована та, на превеликий жаль, не відома всім українцям.

У різних частинах України ці велетні духа зуміли знайти однодумців, зорганізувати їх у товариство, організацію чи групу. Так Т.Шевченко був активним членом Кирило-Мефодіївського братства, а М.Шашкевич зі своїми побратимами Я.Головацьким та І.Вагилевичем створили просвітянський гурток «Руська трійця», яка, за влучним висловом літературознавця Осипа Петраша, «стала посестрою Кирило-Мефодіївського братства на галицькому грунті, хоч, звичайно з іншою ідейною платформою й іншими цілями». Її члени  зобов’язувались протягом усього життя працювати на користь народу,розвивати його культуру. Це була діяльність патріотична,народна. Майже одночасно у Т.Шевченка і М.Шашкевича з’являються перші літературні шедеври,відповідно  збірки поезій «Кобзар» (1840 р.) та альманах «Русалка Дністрова» ( 1837 р.)
Дуже цікавим є порівняльний аналіз окремих творів двох Великих Геніїв, у котрих кожен по-своєму,оригінально передає почуття,переживання,настанови,прохання,заклики…
Глибокий сум за рідною батьківщиною передано М.Шашкевичем у поезії «Підлиссє»:

Підлисецька горо Біла,
Як тебе не бачу,
Так ми сумно,так ми тяжко,
Що мало не плачу…

А Т.Шевченко,будучи на засланні,тужить за Україною і виливає свої почуття у поезії:

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою
Розкажи як за горою,
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.

Проблему рідної мови кожен із поетів  також переосмислює по-своєму. Шкода, що навіть через двісті років це питання і надалі залишається гостро актуальним . Тож даймо самі собі відповідь на Шашкевичеве:

Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила:
Чому ж мова єй немила?
Чом ся нев встидати маєм?
Чом чужуюполюбляєм?
Т.Шевченко переконливо наполягає:

…Учітесь,читайте,
І чужому  научайтесь,
І свого не цурайтесь.

 

А іншою поезією Кобзар доводить:

Ну,що б,здавалося,слова…
Слова та голос – більш нічого,
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!Знать,од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люде!

Обидва поети усвідомлювали проблему розбрату, тому дуже впевнено закликали до єдності, взаємопідтримки,допомоги,поступливості заради спільної ідеї. Так М.Шашкевич звертається:

Дайте руки,юні други,
Серце к серцю най припаде,
Най щезають тяжкі туги,
Ум,охота най засяде.
Ці слова яскраво перегукуються з Шевченковими:

Обніміться,брати мої,
Молю вас,благаю!
Та пророки усвідомлюють, що однією єдністю цілі не здобудеш,потрібна спільна боротьба.Так і продовжує М.Шашкевич:

Разом,разом,хто сил має,
Гоніть з Русі мраки тьмаві,
Зависть най нас не спиняє,-
Разом к світлу,други жваві!
Дуже категоричні і бесумнівні переконання Т.Шевченка у поезії:

Борітеся- поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Ніколи не можна досягти поставленої мети, якщо твердо не вірити у те, що її досягнеш. М. Шашкевич  закликає:
Споминаймо, браття милі…
Може, спомин спосіб дасть
Воскресити в новій силі
Руську славу, руську власть.

Своїм впевненим і могутнім голосом Т. Шевченко переконує:

Встане Україна
І розвіє тьму неволі,
Світ ппавди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!…

Справжні патріоти своєї батьківщини і народу не можуть не захоплюватися історією своєї держави,особливо її героїчним минулим.Цікавим фактом є те,що обидва творці поетизували козацьку славу.Добре відомі Шашкевичеві твори : «О Найливайку», «Хмельницького обступлєніє Львова», а також Шевченкові «До  Основ’яненка». Зокрема, як у Шевченкових «Гайдамаках», так і в Шашкевичевій «Олені» утверджувалася ідея Соборності України.
Кожен розуміє,що формувати громадянську позицію, виховувати національну свідомість потрібно змалечку.Важливу роль у цьому,звичайно,повинна відігравати література, зокрема навчальні посібники.
У 1850 р. М.Шашкевич видає «Читанку для малих дітей  до шкільного і домашнього вжитку» у ній було зібрано відомості про землю,вселенну,короткі повісті про святих і біблійні легенди,байки й інші матеріали, в яких простежувалася християнська мораль,етика,що позитивно впливала на дитячу свідомість.
У 1860 р. Тарасом Шевченком було видано «Букварьюнорусскій» для навчання і недільних школах.Ця книжка пройнята ідеєю правдивості,чесності,нетерпимості до кривди у ній твори фольклору.
Беззаперечним є той факт, що Т.Шевченко був людиною віруючою,хоча багато років літературні критики робили з нього атеїста. Є документи,що Шевченко охрещений.Перебуваючи на волі,поет постійно відвідував храми,сповідався. З Біблії він вчився грамоти у дяка, а Псалтир знав напам’ять.Протягом усього життя, згадують очевидці,Т.Шевченко не розлучався з Біблією, він читав її на засланні,отримував у подарунок від близьких людей. Про молитву,Бога часто згадує у своїх поезіях:

Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі,
А більше на землі нікому
Не поклонітесь.
Свої релігійні переконання і розуміння Божого слова Шашкевич-священик доносив до народу у проповідях.Він був чудовим проповідником,звертався до мирян рідною мовою:
Казальниця.Бліде-бліде чоло.
Лице безкровне.Ледве чутна мова.
Гарячкою посмажені вуста…
Та праве слово,повнокровне слово
Людей,заслуханих у проповідь,несло
І мчало з-над Дністра аж до Дніпра долин:
«Ти не неволі син»
«На Білій горі» Л.Полтава

Окрім оригінальної творчої діяльності,Т.Шевченко і М.Шашкевич займалися перекладацькою діяльністю. Обидва письменники перекладали «Слово о полку Ігоревім». Зокрема,у Т.Шевченка є поетичний переспів «Плачу Ярославни»
М.Шашкевич також перекладав українською мовою твори сербських,чеських,польських письменників.

 

4. І генії кохають…

Музами творчої діяльності Т. Шевченка були жінки, жодна з яких так і стала через різні причини дружиною поета. Кохання до княжки Варвари Рєпніної було розбито соціальною нерівністю, ганна Закревська була одруженою, Ликера Полусмакова не зуміла оцінити і сприйняти почуттів поета, про що шкодувала до останніх днів свого життя. А Тарас Шевченко міряв:

Поставлю хату і кімнату,
Садок – райочок насаджу…

М. Шашкевич був одружений з юлією Крушинською – найкрасивішою жінкою Галичини. Вона була вірним другом, творчим соратником, моральною і фізичною підримкою в час хвороби. У них було двоє дітей: син Святослав помер маленьким, а Володимир, як і батько, став поетом. Збереглися дуже трепетні листи і поезії М. Шашкевича до дружини.

 

5. Ніхто на землі не вічний…
Хоча увіковічнити себе можна справами, творчістю, доброю пам’яттю … Саме такий найдорожчий пам’ятник може збудувати собі кожен.
Тарас Шевченко помер далеко від України, у Петербурзі, але заповів, щоб його поховали на Батьківщині. Спочатку він був похований у Петербурзі, а 22 травня того ж року прах Т. Шевченка було урочисто перевезено до Канева на Чернечу гору.
Останні дні Маркіян Шашкевич провів у с.Новосілки, де і був похований у чужому гробівці. І аж через 50 років його прах перенесено до Львова на Личаківське кладовище. Згодом біля нього поховали сина Володимира і дружину Юлію. У с.Новосілки на місці колишньої могили о. Маркіяна стоїть пам’ятний знак, а місцева школа носить його ім’я.
Кажуть, що людина живе доти, доки її пам’ятають . Саме так… Безперечно, Тарас Шеченко і Маркіян Шашкевич житимуть вічно, бо вдячні нащадки ніколи не забудуть тих неоціненних дарів які отримали у спадок.

 

6.                          
Над Дніпром Гора Чернеча
Сонцем засвітила,
А над Бугом в Прикарпатті
Світить Гора Біла.
Як Шевченко, так Шашкевич,
Світять не від нині
Ясним сонцем і зорею
По всій Україні!

Віще слово Великого Кобзаря лине Україною. Щодня на Чернечу гору у Каневі приїжджають українці, щоб поклонитися Т. Шевченкові. А у березневі дні сюди йдуть і їдуть звідусіль, як на прощу. У письменницьких нотатках Олесь Гончар відзначав:
«На становище України завжди треба дивитися з висоти львівського Високого замку і з висоти донецьких териконів. А найкраще, – каже Олесь Гончар, – на становище України дивитися з висоти Тарасової гори в Каневі». Чому? Продовжуємо його думку: бо з висоти Тарасової гори, Святої для українського народу, найбільш чітко, найбільш виразно, найбільш рельєфно просвічуються високі світила духовних світів Тараса Шевченка, і серед  них, цих світів, уся Україна – від львівського Високого замку до донецьких териконів.
У скромному селі Підлисся, ща на Золочівщині, височіє Біла гора, оспівана М. Шашкевичем. Це символ ношої духовності і незнищенності віри, яку відстоював о. Маркіян. На горі височіє хрест. У першу неділю серпня щороку тут відбувається Архиєрейська Служба Божа, що збирає сотні українців на знак шани Будителю Галичини. А у червні на гору підіймається молодь – учні навчальних закладів, які носять ім’я Маріяна Шашкевича. Звучить його пророче слово, лине музика, підноситься до неба українська пісня – це ми, Маркіяне, виконуємо твої настанови, відроджуємо свої традиції, бережемо культуру, мову.
Сниться справжня Свобода
Білій Горі.
Білій Горі,
А на ній Хрестові,
Й Стрілецькій могилі.
А над усім –
Дух Макркіяна:
«Земле моя кохана!
Справжня Свобода приходить хіба,
Коли вичавить кожен
Із себе раба!»
Михайло Шалата. «Ім’я Шашкевича»

7. Серед сучасників  є митці, послідовники справи наших Великих Пророків. Вони,і всі ми, вдячні їм за те, що на вівтар відродження України поклали своє життя, яке горіло незгасним вогнем, що освітив шлях і зігрів майбутні покоління.

До Шевченка!
Замало цих слів: Пророк.
Титан. Прометей. Сумління
Ти наше, вибір і крок,
Боління, вічне боріння.
Вивів нас на світла,
Вигаслі вже, здавалось.
Перепалив дотла
Брехню, що в Правді ховалась.
Нині – Правда в брехні…
Знов біснується, знову.
Гадюччя у бузині.
Знов – рятувати Мову!
Вчиш: заклять і проклять
Було ,гуло – аж занадто.
Наші болі болять
Не Москві, ані НАТО,
Тільки нам, тальки нам,
Що зостались призгоді, –
«Роботящим рукам, роботящим умам»…
Роботящим та й годі!
Ти – наш хліб, наша честь,
Рана, завдана щойно.
Україні достойно єсть
Тобою жити – достойно!
Роман Лубківський

Титан духа
Задивувалась Австрія чужинна:
В імперії, в залізних обручах,
Зійшла зоря – країна – Україна
Із мовою, мов той співучий птах.
Хто ж мову ту підніс до неба слави –
Герой, борець чи сивий генерал?
То – Маркіян, муж юний, худощавий
А духом – сталь, морський пінистий вал!
Слабкий він тілом, з добрими очима,
З тендітними зболілими грудьми.
А дух у нього – скеля незборима,
Йому до стіп чоло схиляєм ми.
Він не боявся тюрем кам’янистих ,
В душі ховав всі розпачі й жалі,
Поставив слово – смолоскип вогнистий –
На брамі честі рідної землі.
А мовою, що наче ніжна квітка,
Він просвітив народ наш у ярмі,
Коли здавалося, що помочі нізвідки
Нам не шукать, а гинути в пітьмі.
Наш любий отче, брате Маркіяне,
Хай муза та, що хрест цілує твій,
Там, на могилі, із живими стане
І усміхнеться  в славі віковій!
Будь горда, наша Україно-мати,
Яких синів родила славних ти!
Не будеш ти в неволі пропадати,
А до небес рости, рости, рости!
Роман Дурбак

 

Підготувала
учитель української мови та лiтератури
Золочiвської ЗОШ I-III ст.iм.М.Шашкевича
Поцiлуйко Л.П.