|
|
СкачатиТема уроку:
І мене в сім’Ї великій, в сім’ї вольній, новій…
Т.Г.Шевченко
Мета: показати світову велич Кобзаря, його значимість для всіх людей на планеті, розкрити неосяжність його таланту, визначити роль великого сина українського народу в літературній спадщині, культурі українського народу, виховувати почуття національної гідності, гордості за великого патріота України, прививати любов та шану до слова українського Пророка.
Обладнання: портрет Шевченка у рушнику, розгорнутий «Кобзар», цитати його творів, аудіо- та відеоапаратура, свічка.
Хід уроку.
Слова вчителя:
Звучить мелодія «Реве та стогне Дніпр широкий». В міру стишення мелодії учениця декламує уривок з поеми «Причинна»
Слова вчителя:
З цих слів розпочинається книга «Кобзар» великого Тараса. З цих слів йде початок Шевченка, як поета. Такі прості, доступні і водночас геніальні рядки стали і відомою піснею, котру без перебільшення можна назвати народною, вони стали символом України у Європі і у всьому світі. Але по особливому світ вслухатиметься в ці слова, відчуватиме ці рядки у березні наступного року – 2014, адже тоді відзначатиметься 200-річчя з дня народження славетного сина України – великого поета і художника Тараса Григоровича Шевченка.
І цей перший урок у новому навчальному році ми присвячуємо генію українського народу, великому патріоту України, її славетному сину, її Пророку.
Пошана і вдячність наповнює серця усього людства, бо Тарас Григорович – не тільки співець України, він поет на всі часи, на всі віки для всіх людей на землі. Ми гордимося тим, що він – наш земляк, а ми прагнемо бути достойними його нащадками.
Він є мірилом нашої совісті, мірилом нашої правди, його безсмертні твори є великою порадою для сучасної України, і для майбутньої. Він є нашим учителем, що навчає нас мудрості, любові до Батьківщини, до материнської мови, він навчає нас бути справедливими, гуманними, працьовитими, вчимося в нього примножувати славу України.
Тарас є взірцем для нас, його безцінний «Кобзар» є для нас і буквариком, є він і пісенником, є підручником з української минувшини, є народознавчою енциклопедією, підручником з етики.
Учень читає вірш Л. Храпливої
До мене сьогодні всміхнувся Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає пісні його залюбки ненька,
Розказував батько мені:
Як вівці він пас — ще малий був хлопчина,
А виріс — великий дав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься “Кобзар”.
Як книгу святу берегли ми завзято,
З собою забрали у світ,
Як слово Тараса завжди зберігати,
Великий усім заповіт.
Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.
Слова учителя:
Тарас Шевченко мав багато уподобань. Володів, окрім української мови, ще польською та російською, вивчав французьку.
Він був чудовим художником, читав багато літературних творів, відвідував театр та оперу. Поте ми знаємо з вами, що його життєвий шлях був дуже важким. Із прожитих 47 літ він 24 роки був кріпаком, 10 років провів у засланні, у військовій муштрі, 3 з гаком роки поет провів під постійним наглядом поліції. І лише 9 років – він прожив вільною людиною. Все життя його – то важкий труд, де було так мало місця для щастя.
Говорять учні:
Дитинство Тараса було невеселим, кріпацька доля, рання смерть батьків, прислуга в пана-кріпосника Енгельгардта, злидні,знущання, голод. Та навіть терплячи велику нужду, юний Тарас був цілеспрямованим і бачив перед собою велику мету, до звершення якої потрібно було йти, не згинаючись долі, крізь роки страждань та поневірянь. В лихолітті не огрубіла душа Тараса, а навпаки – проймалася любов’ю та співчуттям до знедолених земляків. Це – чи не найбільша його наука, урок для всіх нас і для прийдешніх поколінь.
Шевченко відчув полегшу тоді, коли потрапив до Петербургу, на той час – столиці Російської імперії, а зустріч з Іваном Сошенком, художником з України, була вирішальною – Тараса викупили з кріпацтва, оцінивши непересічні таланти молодої людини.
Це були чи не найщасливіші часи в його житті. Поет навчається в в столичній Академії мистецтв, демонструє значні успіхи в малярстві, виходить у світ перший «Кобзар», створюється альбом «Живописна Україна» (демонстрація слайдів), рукопис «Три літа». Тарасу Григоровичу вдалося відвідати милу серцю Україну, після довгого проживання у Петербурзі. В цей час Шевченко відвідує і таємні засідання Кирило-Мефодіївського товариства, де збиралися щирі патріоти України.
(демонстрація слайдів)
Говорять учні:
Повернувшись з України в Петербург, Шевченко носить у серці багато надій, задумів і мрій. Та поета заарештовують. Після кількох місяців слідства його відправляють в заслання у далеку Орську фортецю, де Шевченко пробув три роки. Там він побував у експедиції на Аральське море, та завжди знаходив час для писання, читання, малювання. Наступні сім років покарання поету було строго заборонено писати і малювати.
Та навіть у найтяжчих умовах тарас Григорович не втрачав сили духу, не втрачав віри, не втрачав вільнолюбства, залишався стійким у своїй життєвій позиції. Саме про це свідчать рядки з його «Щоденника»: «мені здається, що я і нині точнісінько такий самий, як і 10 літ назад. У моєму внутрішньому світі не змінилася ні єдина риса. Добре це чи погано? Добре…»
Говорять учні:
Нелегкими були й останні роки життя поета. Поліцейський нагляд, важкі хвороби, невлаштованість особистого життя вкорочували віку Шевченку. Тарас Григорович був спочатку похований на Смоленському цвинтарі у російській столиці. Пізніше його тіло поета-мученика перепоховали на Чернечій горі, у Каневі, на милій його серцю Черкащині. Черкаська земля прийняла свого сина навіки. Сьогодні Чернечу гору називають Тарасовою. (демонстрація слайдів)
Говорять учні:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Не злим тихим словом.
Слова вчителя:
Шевченко – це українець, рівних якому наша земля немала, і не відомо, чи матиме в майбутньому.
Доля Тараса і доля України – невіддільні. Шевченко жив Україною, за неї страждав, для неї гартував свою волю, для її пробудження і визволення писав своє неопалиме безсмертне пророче слово, утверджуючи віковічне прагнення до волі.
Шануючи Кобзаря, вклоняємося до землі за його безсмертне слово, за леліяння рідної мови, за віру, за надію, що над Україною ще зійде світанкова щаслива зоря волі й добробуту, зоря свободи і розквіту.
Пошли нам, Боже, Шевченкового полум’яного духу, мудрості, віри у щасливе майбуття рідної України.
Запалюється свічка
Говорить учень
«Молитва» Д.Павличка
Отче наш, Тарасе всемогущий,
Що створив нас генієм своїм,
На моїй землі, як правда, сущий,
Б’ющий у неправду, наче грім.
Ти, як небо, став широкоплечо.
Над літами, що упали в грузь;
Віку двадцять першого предтечо,
Я до тебе одного молюсь.
Да святиться слова блискавиця,
Що несе у вічну далечінь
Нашу думу й пісню.
Да святиться між народами твоє ім’я. Амінь.
Leave a Reply
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.