Сьогодні, 7 червня, виповнюється 179 років від дня смерті священника, духовного просвітителя, письменника, мовознавця, Будителя Галичини Маркіяна Шашкевича.
Останні роки о.Маркіян разом із сім’єю проживав і служив у с.Новосілки. Разом із родиною терпів нестатки, бідував, за словами самого М.Шашкевича був «гноблений крайньою убогістю та нуждою», «позбавлений усяких, у тім числі найконечніших засобів до існування». Важко хворів на туберкульоз, який прогресував. Наприкінці життя терпів невиносимі муки, місяцями був прикутий до ліжка, згодом осліп та втратив слух. Помер 7 червня 1843 року, проживши неповних 32 роки, 5 з яких був священником. Був похований 10 червня у Новосілках Ліських у чужому гробівці. Про місце поховання о.Маркіяна Шашкевича надовго забудуть. Напередодні двадцятиріччя з дня смерті батька син Володимир виступив з пропозицією зібрати і видати його твори, а кошти від їх реалізації спрямувати «на надгробник покійникові, котрий мав би станути в Новосільцях на його могилі, родина зі своєї сторони всіма силами причиниться». Але цю ініціативу не підтримали.
На початку 80-х років (37 років минуло від дня смерті) свідомі студенти філософського факультету Львівського університету під керівництвом педагога Теофіла Грушкевича відшукують місце поховання Маркіяна Шашкевича в селі Новосілках у комірному гробівці. У 1892 р. філія Кам’янко-Струмилової “Просвіти” підняла думку, щоб перепоховати тлінні останки М. Шашкевича в окремій могилі, натомість Головний виділ “Просвіти” ухвалив здійснити перепоховання у стольному місті Галичини, приурочивши це дійство 50-річчю від дня смерті М. Шашкевича і 25-річчю від заснування “Просвіти”.
Для перепоховання Шашкевича був утворений спеціальний комітет на чолі із головою “Просвіти” Омеляном Огоновським. Подія відбулася 31 жовтня 1893 року. «Була це не похоронна процесія, а всеславний, всенародний тріумфальний похід… Відтоді розпочався справжній культ Поета – Будителя, Провісника, Речника. …Галичани йшли на Личаківський цвинтар русинами, а поверталися з кладовища українцями», – написав Василь Горинь, дослідник постаті Шашкевича. Спогади про це дійство розміщено в тогочасній пресі :
“Такого незвичайного походу ще ніхто тут не бачив. Попереду їхала на конях бандерія з вісімдесяти юнаків, поперев’язуваних барвінковими вінками через плече, із синьо-жовтими прапорцями в руках. За ними ступали церковні братства з восьми громад у сотню церковних хоругв, а далі хор вихованців Львівської духовної семінарії та хор дяків. Ці два хори співали поперемінно.
І нарешті домовина, вложена на пірамідальному возі, застеленому килимами, прибраному фестонами із зеленого барвінку. Віз із домовиною тягнули три пари круторогих волів, також у барвінкових вінцях. Попереду й поза домовиною ішли селяни, а перед домовиною три делегати новосілківської громади несли величавий барвінковий вінок із синьо-жовтими стрічками та написом: «Славному парохові – громада Новосілок». Похід, який тягнувся майже на два кілометри, замикало близько сорока возів, котрими з дальших сіл прибули селяни».
До Львова процесія дісталася лише наступного дня. Із станції Підзамче домовину несли через усе місто на Личаківський цвинтар. У ході взяли участь більш як 10 тисяч осіб. Нагадувало дійство Шевченкове перепоховання».
Ярема Гоян писав: “Помер, а в пам’яті українців залишився навічно жити. Осліп, а дав українцям віщий зір, щоб вони зі світання 19-го віку побачили воскресіння України. Оглух, а його слово віри руської прогриміло очищувальним громом у прийдешні віки.
Чим віддячимо Синові України за те, що він засвітив нам непогасну свічу, сам згорівши молодим? Задумаймося, українські браття!”
Людмила Поцілуйко