Сьогодні у мене важливе завдання – розповісти про історію одного із найважливіших державних свят країни.
Моє покоління народжене після проголошення незалежності й прийняття Конституції України. Наше дитинство та шкільні роки припали на дві революції та початок російської агресії. Насправді, це були занадто «добрі» та болючі уроки, щоб зрозуміти, що нічого у житті не дається просто так, особливо коли йдеться про теперішнє чи майбутнє країни. Конституція теж не постала «просто так».
Кодифікація права на теренах України розпочинається ще в ХІ ст. «Руською Правдою» Ярослава Мудрого. Чого варта й конституція Пилипа Орлика 1710 р., один із якорів української ідентичності, яка випередила час, будучи правовою пам’яткою, в якій уперше в Європі обґрунтовується можливість існування парламентської демократичної республіки. Учасницею державотворчих процесів була й УНР часів Центральної Ради, яка у ІV універсалі проголошувалася суверенною державою, «самостійною і ні від кого незалежною».
Державотворчі процеси цього періоду були припинені тривалою окупацією українських земель східним сусідом. Абсолютна монархія Російської імперії не потребувала будь-яких конституцій. Натомість Радянський Союз, де авторитаризм і тоталітаризм досягли крайньої стадії, навпаки, за кілька десятиліть наплодив таку кількість основних законів, якої для цивілізованих країн вистачило б на тисячоліття. Втім, усі вони лише декларували певний набір демократичних цінностей, за ширмою яких поставала нова імперія, набагато страшніша за всі попередні.
Новітній конституційний процес в Україні починаючи з 1990 р. нерозривно пов’язаний з відновленням української державності. Однак бажання перетягнути ковдру між президентом та парламентом істотно затягнуло його прийняття. Наслідком цих дій стало те, що протягом 1990-1996 рр. було запропоновано 15 проєктів Конституції України, 5 років у незалежній державі так і не вдавалось затвердити основний закон.
Напередодні ухвалення Конституції, в червні 1996 року, ситуація загострилася ще більше. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили будь-які зволікання з прийняттям цього документа. Президент призначив референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня. А наступного дня Верховна Рада України прийняла постанову «Про процедуру розгляду проєкту Конституції в другому читанні». І розпочався справжній марафон тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 – без перерви.
Ми не завжди усвідомлюємо наскільки це були непрості 14 годин, як і того, що причина безперервної роботи була у ризику не зібрати потрібної більшості у разі перерви. Серед питань, які викликали найбільші дискусії, були державні символи. Чимало суперечок викликало питання про статус Криму. Зрештою, о 09 год. 18 хв. 28 червня 1996-го країна отримала першу Конституцію незалежної України. Одним із її ключових положень стала 5-а стаття, згідно якої «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ».
Власне, конституційний процес не завершився прийняттям Конституції 28 червня 1996 р. Він триває увесь час, допоки існує держава і розвивається суспільство. У час моєї оповіді державотворення не припиняється, бо саме в цей момент мою країну захищають тисячі її найкращих синів та дочок.
«На нулі» все чітко й зрозуміло – ворога можна перемогти тільки зі зброєю у руках, рішучістю та відвагою. Ми знаємо як виглядає противник, військові мають напрацьовані алгоритми дій для наступу чи захисту. Та, на жаль, не всі у моїй країні напрацювали механізми боротьби із «ворогами внутрішніми». Перебуваючи під впливом імперської пропаганди, багато хто потрапляв на гачок: «а що для мене зробила Україна?», «мій голос нічого не змінить», «яка різниця, яка вулиця». Сьогоднішнє питання на іспиті державотворення – а що я зробив (-ла) для моєї країни?
Багато хто говорить про відбудову України після війни: про відновлення економіки, зруйнованих міст. Але я поділяю думку Максима Нагорного, 18-річного солдата ЗСУ, – я не згодна відбудовувати країну у якій зростала. Я мрію про нову, зовсім іншу й набагато кращу країну, без корупції та різноманітних зловживань, яку треба побудувати заново.
Сумно, що згідно даних центру Розумкова за 2019 р., 47 % українців взагалі не читали Конституції. А лише 32 % знайомі із окремими її статтями. У цьому, напевне, полягає одна із найгірших хвороб нашого суспільства: ми часто підтримуємо або засуджуємо те, про що іноді навіть нічого не знаємо.
До себе, як до вчителя, найперше ставлю завдання пояснити, що Україна стане іншою не тоді, коли зредагуємо ті чи інші норми основного закону, а тоді, коли зміниться сам українець. Адже для процвітання країни найперше треба навчитись брати відповідальність за її долю на себе. Класна і процвітаюча держава не падає манною. Від дій кожного із нас залежить, яке буде її майбутнє. І тут немає обмежень чи знижок на вік – ця відповідальність спільна. Про це нагадують слова В`ячеслава Чорновола: «Україна починається із тебе!». Будьмо гідними власної країни.
Христина Костів