«Україна в творчості зарубіжних письменників»

Автор Заяць Л.Б.

 «Україна в творчості зарубіжних письменників»

Мірчук Олена:

 

Моя Україна — зоря світанкова,

Пшеничні лани, голубі небеса,

її солов’їна калинова мова

Світиться, наче на сонці роса.

 

О рідна матусю, за правду і волю

Справіку моляться твої вуста.

Моя Україна народжена з болю,

Любові та віри Ісуса Христа.

Пісня: «Ми –Україна!» («Всі чорні птахи…»)

Пасічник Ярослав: Україна здавна приваблювала до себе митців зарубіжного письменництва. Нашій Батьківщині присвя­чували найкращі свої рядки поети різних країн та епох. І всі вони зливаються у дзвінку пісню — пісню любові до нашої землі.

Пиндик Оксана: Українське слово! Ти частка тих, що вже давно померли, їх кров живуча, їх жага нетлінна. Це слово безсмертне і величне, як Говерла, багате і дзвінке, як Україна. Закоханим ти лагідне, як мати, а недругам — як постріл із гармати.

Пасічник Ярослав: А яка прекрасна українська природа! Вона зача­ровує, нею захоплюєшся. І де б ти не був, пам’ятаєш її завжди. А зараз послухайте, як пише про свою рідну Україну письменник, виходець із щедрої полтавської землі — Микола Васильович Гоголь.

Лунає мелодія

Рожелюк Олеся: “Чи знаєте ви українську ніч?” (із повісті “Травнева ніч, або утоплена”).

“Чи знаєте ви українську ніч? О, ви, не знаєте ук­раїнської ночі! Пригляньтесь до неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розсунулось іще безмежніш. Горить і ди­ше воно. Земля вся в срібному світлі, а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млістю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівлива ніч! Неру­хомо, натхненно стали гаї, виповнені темрявою, і кину­ли велетенську тінь від себе. Тихі та спокійні ці ставки; холод і морок вод їх похмуро оточений темно-зелени­ми стінами садів. Незаймані гущавини черешень та че­ремухи боязко простягли своє коріння в студені дже­рела і шепочуть іноді листям, немов сердячись та гніва­ючись, коли прекрасний зальотник — нічний вітер, за­кравшись, зненацька цілує їх. Увесь ландшафт спить. А вгорі все дише, все чудове, все урочисте.

А на душі й безмежно, і дивно, і рої срібних видінь зграйно виникають у її глибині. Божественна ніч! Чарівлива ніч!”

Пиндик Оксана: А які прекрасні й неозорі українські степи! По­слухайте опис українського степу із повісті М. Гоголя “Тарас Бульба”.

Лунає спів пташок

Шаваровська Оксана: Уривок із повісті М. Гоголя “Тарас Бульба”.

“Степ що далі, то ставав прекрасніший. Тоді увесь південь, увесь той простір, що становить теперішню Новоросію, до самого Чорного моря, був зеленою, не­займаною пустинею. Ніколи плуг не ходив по незмірних хвилях диких рослин. Самі тільки коні, хова­ючись у них, як у лісі, толочили їх. Нічого в природі не могло бути кращого за них. Вся поверхня землі являла собою зелено-золотавий океан, по якому бризнули мільйони різних квітів. Крізь тонкі, високі стебла трави прозирали голубі, сині й лілові волошки; жовтий дрок вискакував догори своєю пірамідальною верхівкою; біла кашка зонтикоподібними шапками рябіла на по­верхні; занесений бозна звідки колос пшениці налива­вся у гущині. Біля тонкого їх коріння шмигали куріпки, витягши свої шиї. Повітря було сповнене тисячею вся­ких пташиних свистів. У небі нерухомо стояли яструби, розпластавши свої крила і непорушно втупивши очі свої в траву. Крик табуна диких гусей, що сунув сторо­ною, одгукувався бог знає в якому далекому озері. З трави здіймалася мірними помахами чайка й розкішно купалася в синіх хвилях повітря. Он вона зникла у висо­чині t тільки миготить одною чорною цяткою. Он вона перевернулася крильми і блиснула проти сонця. Хай вам чорт, степи, які ви хороші!»

Пиндик Оксана: Українська земля справила велике враження й на великого російського поета Афанасія Афанасійовича Фета. Полк, в якому служив поет, був розташований в Україні на межі Київської та Херсонської губерній.

Пасічник Ярослав: Військова служба — не найкраще місце для по­етичної творчості, тому за 1845 рік Фет написав лише п’ять віршів, в яких відбилися враження про Україну.

Про Дніпро Фет згадував у багатьох віршах, коли вже покинув нашу Батьківщину. В Україні розквітло і кохання поета до Марії Лазич, яке закінчилося трагічно, але назавжди залиши­лось в душі Фета.

Пісня: «Україночка» («Стежина через гори і плаї…»)

Стецик Ольга: Адам Міцкевич, засновник романтизму в польській літературі, був також прекрасним співцем нашого рідного краю. Доля закинула його в Україну, краса і неповторність якої навіки полонили поета.

Пізня осінь 1824 року. Покараний за при­четність до діяльності віденських студентських гуртків і одержавши дозвіл служити в Одеському Рішельєвському ліцеї, Міцкевич здійснив тривалу подорож від Балтійського моря до Євксину в санях, їхав безкраїм степом, де немає нічого, крім землі та неба на триста верст… Стугоніла віхола. А він на повні груди дихав повітрям України.

Саме тоді він уперше побачив скелі, про які знав лише з книжок. Ця новизна його назавжди поло­нила. Величні гори й похмурі провалля між ними, які переходили в рівнину, замріяні ліси й гаї вражали. Зго­дом не раз зі щемом у серці він згадуватиме їх.

Савчук Назарій:    Чи на Вкраїні я ту липу упізнав,

Що сотню панночок і сотню хлопців бравих

Ховала в холодку при танцях і забавах,

Як вечір пробивав блакитноводну Рось ?…

Ружицький Мар’ян: Видатного французького письменника Оноре де Бальзака  причарувала до себе наша земляч­ка Евеліна Ганська, а згодом і сама Україна!

Кохання! Яке чудове українське слово! Бальзак був закоханий у найпрекраснішу жінку на землі. Ще не знаючи України, імені коханої, яка назвалася Чужозем­кою, він полюбив цю землю, по якій вона ходила… її любов надихала його на творчість, на життя! Верхівня стала для нього колискою щастя. Все, що він бачив досі, нічого не було варте. Україна — безмежне поле, царство хліба на благодатному чорноземі, який не тре­ба удобрювати, а лише — засівати. Такі ж привітні, щедрі, як земля, хлібороби.

Пісня: «Україна єдина» («Є на світі край багатий…»)

Пиндик Оксана: Райнер Марія Рільке, непересічний австрійсь­кий письменник, про Україну дізнався з вуст коханої, чарівної жінки Лу Андре Саломе, а побачивши нашу країну, полюбив її назавжди.

Мірчук Олена:        Земля без меж, вітри, рівнини,

Лісів там тіні старовинні

Й незмірна неба височінь.

Пливуть тобі назустріч села

І знов зникають в далині,

Немов прожиті щойно дні

Чи пісня дзвонів невесела.

Пасічник Ярослав: Такою Райнер Марія Рільке побачив Україну в 1900 році. Саме тут, на цій землі, він знайшов жаданий приклад гармонійного єднання людей і природи, стихій і Бога. Саме тут вперше йому відкрився власний шлях. Українська земля викристалізувала в ньому поета.

Пиндик Оксана: Рільке зустрів в Україні дивних людей — коб­зарів, перед якими схиляв голову. Вони ходили ук­раїнською землею від хати до хати і своїм співом зво­рушували душі людей, розповідали про героїчне мину­ле. На віки вічні прославилася козача вірність запо­розьких гетьманів. І тоді народився рядок: “Пригор­нись душею до Вкраїни…”

Пасічник Ярослав:  Київ — то “місто, близьке до Бога”. Тут Рільке відкрилася “одвічна руська сутність”, насамперед пам’ятки давньої культури. А які тут церви і собори! Скільки в них старовинних фресок, ікон, коштовних реліквій! Він навіть мав намір здійснити переклад “Сло­ва о полку Ігоревім”, але не вистачило часу на вивчен­ня історичних пам’яток.

Пісня: «Мова єднання» («Синє небо…»)

Марко Ірина: У Києві, на лівому березі Дніпра, вінчався з Ан­ною Ахматовою видатний російський поет Микола Гумільов. Згодом Анна Ахматова так напише про цей період свого життя.

Леськів Маріанна:                         Давній Київ ніби вимер,

Дивний мій приїзд.

Над рікою Володимир

Чорний хрест підніс.

Серед саду темнокорі

Липи й осокір,

І до Бога світять вгорі

Діаманти зір.

Шлях високий, шлях офіри

Тут закінчу я,-

Де лиш ти, мені до міри,

І любов  моя.

 

Марко Ірина: Ахматова в ав­тобіографії вказує, що народилася вона в Одесі, де закінчила Фундуклеївську гімназію. Згодом дві зими навчалася в Києві на вищих жіночих курсах. Поезія Ахматової була виколисана на українських чистих джере­лах народної музики, фольклору і класики. Ахматова була знайома із кращими зразками поетичного ук­раїнського слова поетів-сучасників.

Каршневич Роман (під гітару у виконанні Рожелюк Олесі):

Тепер, матусю, сніжно на Вкраїні…

Вінець Месії — мов разок страждання…

Моя сльоза тебе уже не стріне.

З усіх постав лиш горде німування…

Ми вже при сконі — чом не спиш, бараче?

Цей вітер теж не стлумить наші схлипи…

Чи справді є ще в цім холоднім шлаці

Серця-знамена й руки-смолоскипи?

Я не змінився в цих темнотах світу:

Що жде мене — рятунок чи офіра?

З моїх зірок тріпочуть, наче віти,

Урвані струни прегучної ліри…

Година рук повисне невблаганно

І згасне. Лиш одна… понад руїни…

Що виросло б, матусю, — квіт чи рана, —

Коли б і я зник у снігах Вкраїни?

Ці вірші належать одному з відомих австрійських поетів XX століття — Паулю Целану. У по­етичних рядках відбилося усе життя поета, повне страждань, переслідувань. Але в душі завжди залиша­лася любов до батьківщини — України — та до матері.

Пауль Целан народився в Чернівцях. Медицину він вивчав у Франції, а з початком війни у 1938 році му­сив повернутися у рідні Чернівці. Тут він навчався в університеті. В 1941 році батьки Целана потрапили в концтабір, де й загинули. Ці трагічні події відбилися у більшості віршів поета.

Пісня: «Не стидайся, то твоя земля!»(«На твоїх джинсах…»)

Марко Ірина:   Невичерпно хай струмить материнства джерело,

Щастям нових поколінь повниться твоя родина.

Я цілую з далини твоє ненчине чоло, Україно,

Світе мій, рідна серцю Україно!

Линь же завтра лебедино і співай натхненно,

Україно, Україно, люба наша нене!

Співали: Леськів Маріанна (10-А), Олянюк Ліля і  Свідерська Тетяна (11-А), Білоусова Вікторія та Добрянська Марія (11-Б).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРИГОРНИСЬ ДУШЕЮ ДО ВКРАЇНИ

 

Літературна композиція:

 

«Україна в творчості зарубіжних письменників»

 

 

 

 

 

 

 

Підготували

вчителі зарубіжної літератури

Золочівської ЗОШ І-ІІІст. №2

ім. Маркіяна Шашкевича

Заяць Л.Б.

Гуня Н.В.

Коментарі із Facebook

Коментарі

Залишіть коментар