«Хто говорить, той сіє, хто слухає, той пожинає»

Хто говорить, той сіє, хто слухає, той пожинає

Автор: Марічка Мединська, учениця 11-Б класу

Люди – хороші створіння. Вони вміють кохати, довіряти, допомагати іншим, вони вміють мріяти, завжди сподіваються на краще і можуть одним лише поглядом побачити всю сутність іншої особи… Але, як і у всього на цій Землі, в них є два невеличких недоліки – вони вміють розмовляти і зовсім не вміють слухати.

Спілкування є дуже важливим в нашому житті. Ми потребуємо допомоги, підтримки і розуміння. Інколи лише одне слово може врятувати або знищити. Тому ми повинні пам’ятати про мистецтво спілкування. Адже люди найчастіше не розуміють один одного, бо один не знає про що говорить, а інший просто не слухає. А це велика проблема, особливо для сучасного людства.
Всі дороги ведуть в дитинство.

З раннього дитинства ми починаємо шукати собі подібних за характером чи потоком ідей та думок. Ми зав’язуємо якісь розмови, пробуємо зрозуміти та відчути іншу людину, оглядаючи її, або спілкуючись з нею. Люди, зазвичай ,при першому знайомстві , звертають увагу на такі незначні дрібнички як колір очей чи волосся. Безперечно, це не зовсім логічно, адже, щоб відчути справжню сутність людини, достатньо лише почути кілька слів від неї. 
А розмовляти ми вже не вміємо. У нас збереглось на елементарному рівні вміння вимовляти слова, але нам давно не відомо що таке мистецтво спілкування. Жодних правил, жодного знання етикету та, якщо бути відвертим, жодної поваги. Ми лише обдумуємо що сказати, висловлюємо свою думку і зовсім не зважаємо на почуття і думки інших. А навіщо, якщо ми всі такі «розумні»?

А всі дороги ведуть в дитинство. Всі психологічні травми, які заважають нам нормально співіснувати з іншими тягнуться з нашого «безтурботного» дитинства. Про це ще дідусь Фрейд згадував. Але питання в іншому: «Звідки така нахабність та нехтування елементарними нормами етикету?». Можливо, в цьому є провина самих батьків, які пропустили дуже важливий елемент у вихованні своїх «вишеньок» та «агрусеняток» ще у їх ранньому достиганні. Адже маленькі діти часто повторюють поведінку своїх батьків. 

Можливо, у дитячому садочку(який зараз згадується кожному як страшний сон), дитина в перший же день не сподобалась комусь, і всі почали з неї глузувати, що продовжувалось дуже довго і призвело до початку ненависті до всіх оточуючих. Саме на цьому рівні дехто втратив вміння зав’язувати стосунки. Дехто вже назавжди. 
Склалась така тенденція, що у підлітковому віці молодим людям на все наплювати. Вони не дуже піклуються про уміння розмовляти, не вчаться красномовству, мистецтву переконувати людей, і майже ніколи не аналізують себе й не контролюють свої слова. Навпаки, їм здається «прикольнішим» використовувати всілякі «модні» слова. Можливо, так підлітки прагнуть самоствердитись і виділитися із маси. Але ці слова-паразити, згодом, стають звичною формою спілкування. Можливо, цим дітям просто бракувало розуміння. Але ніхто нікого не чує, тому й марно чекати допомоги. Ось так із року в рік котиться в прірву суспільство.
«Заговори, щоб я тебе побачив»(Сократ)

Інколи ти перестаєш розуміти куди котиться світ. Адже варто лише поглянути на те, як спілкуються діти зі своїми батьками. Без сліз не глянеш. Діти влаштовують істерики, не слухаються, не чують і їм до всього байдуже. І вже нікого не дивують висловлювання на кшталт: « Ма, ну ти що, глуха? Не чіпай мене»… Мабуть, ми щось дуже важливе пропустили в своєму житті. Свого часу Лев Толстой писав:«Час проходить, а сказане слово залишається». І інколи мені жаль, що ми вміємо розмовляти. Адже за допомогою жестів, поглядів і мовчання люди набагато краще розуміють один одного. Бо всі ми заговорили, то чому ж я нікого не бачу?
Кожного дня ми розмовляємо з різними людьми на різноманітні теми. А слово – наш меч і щит. Воно нас захищає, ним ми і вбиваємо. Тому краще двічі подумати, перш ніж взагалі відкривати рот. Адже своїми словами ми завдаємо болю, принижуємо, дратуємо інших і зневажаємо себе. Словами навчились вдало маніпулювати і обманювати. І не важливо, що про мистецтво спілкування написано безліч книг і посібників, – їх ніхто ж не читає! Хоча варто б було…
Слухають, та не

Коментарі із Facebook

Коментарі

Залишіть коментар